12.

12.

Каель

   Новина вдарила, як блискавка серед ясного неба. Аларіка немає. Мій брат. Неочікувано. Жорстоко. Чи то підступний політичний удар, чи безглуздий напад під час його подорожі — не мало значення. Він мертвий.

   У моїй душі здійнялася буря. Лють, сліпа жага помсти. Хотілося діяти негайно, знайти винних, знищити їх. Але мене стримали. Радники, варта, протоколи. «Зараз не час, мій принце. Держава в жалобі».

   Біль. Гнів. І дивне, неспокійне почуття провини. Ми не були близькі з Аларіком, наші шляхи часто розходилися. Але він був моєю кров’ю. Частиною моєї родини. Його втрата оголила якусь давню, приховану рану.

   І раптом на мене обрушилося усвідомлення: тепер усе лягає на мої плечі. Корона, відповідальність, майбутнє Кралеону. Мені не дали часу на скорботу. Держава хиталася, і мене кликали до трону.

   Церемонія коронації здавалася холодним, відстороненим сном. Формальні слова, важка корона на голові, пильні погляди знаті. Я відчував себе не живим, а витесаним з каменю символом. Вони бачили в мені порядок, стабільність, продовження традицій. Ніхто не дивився на мене як на людину, яка щойно втратила брата.

   Мої власні цілі, мої недавні роздуми про Арію — все це відійшло на другий план, затьмарене вагою відповідальності. Я розумів, що більше не можу керуватися лише інстинктами. Кожен мій крок тепер — політичний маневр.

   Але десь глибоко в мені ще жевріла крихітна іскра надії. Можливо… можливо, я зможу змінити систему зсередини. Хоча я й не уявляв, як це зробити. І попри все, її образ не зникав з моїх думок. Арія. Бунтарка. Моя істинна пара.

_____________

   Один із радників, старий Ерон, увійшов до моїх покоїв з тривожними новинами.

   — Ваша Величносте, є відомості про… одну з втікачок. Землянку.

   Моє серце стиснулося. Я намагався зберегти незворушний вираз обличчя.

   — Продовжуйте.

   — Її звати Арія. Вона очолює таємну громаду жінок у дикому регіоні. Кажуть, вона надихає інших. Її підтримують. Вона стала символом бунту проти нашої влади.

   Всередині мене все закипіло. Арія. Жива. Лідерка. Я подумки прошепотів її ім’я, відчуваючи складну суміш тривоги та… гордості? Ні, це неможливо.

   — Наказую, — мій голос прозвучав рівно, не видаючи жодних емоцій. — Її потрібно знайти і доставити сюди. Живою. Без зайвого насилля.

   І, трохи помовчавши, додав: — Лише я розмовлятиму з нею.

   Коли її привели до тронної зали, закуту в ланцюги, але не зламану, я відчув, як моє серце стиснулося від несподіваної сили її присутності. Вона змужніла. Її погляд став сталевим, пронизуючим. У ньому не було ні сліз, ні страху — лише непохитна рішучість.

   Вона не вклонилася. Стояла прямо, гордо, немов королева у вигнанні. Її голос, коли вона заговорила у відповідь на запитання варти, був чітким і гучним, наповненим презирством.

   Я відчував себе роздвоєним. Одна частина мене хотіла кинутися до неї, обійняти, відчути її тепло. Інша — кричала, що вона ворог, загроза моїй владі, стабільності королівства.

   Але глибоко всередині я знав одне: вона — моя істинна пара. Цей зв’язок не зник. Він лише став сильнішим, обпалюючи мою душу незрозумілою сумішшю болю та бажання. Я не знав, що сказати. Вперше за довгий час я відчув себе абсолютно розгубленим перед цією смертною жінкою.

   Вона дивилася мені прямо в очі, не відводячи погляду.

   — Я не стану обличчям системи, яку зневажаю, Каелю Дар Ріоне, — її голос звучав твердо, без жодної нотки страху. — Я не буду вашим трофеєм, вашим подарунком, навіть якщо ти вважаєш себе моєю «істинною парою».

   Мої брови мимоволі піднялися від її зухвалості.

   — Замість цього, — продовжила вона, — якщо ти справді хочеш миру і співпраці, я готова говорити. Але лише як лідерка своєї громади.

   Вона висунула умови, від яких у радників перехопило подих.

   — Ми вимагаємо юридичного визнання автономії нашого регіону. Створення освітніх центрів для дівчат. Заборони примусового спарювання без згоди. І нашої участі в раді при твоєму троні.

   Її голос звучав твердо і ясно.

Вона не просила — вона диктувала умови.

   Дивлячись на неї, таку сильну і непокірну, я усвідомив, що моя війна тільки починається. Тепер мені доведеться боротися на два фронти: проти старої системи, яка не прийме її вимог, і за серце дівчини, яка більше не вірить жодному дракону.

   Я зрозумів, що справжнє королівство — це не трон і не влада, а ті, кого ти здатен захистити. І я хотів захистити її. Навіть якщо для цього мені доведеться зруйнувати світ, який я завжди знав.

⸻