*******

     Велике місто повністю занурилося в розкішне, буйне цвітіння весни. Настав чарівний, теплий травень — час, коли природа остаточно скидає з себе будь-які залишки зимового сну і святкує тріумф життя. Старий занедбаний сад, завдяки нічним ліліям, які Мартуся та її крилаті друзі посадили на початку весни, перетворився на справжнє Королівство Квітів. Прохолодні ранки тепер пахли не вогкою землею, а солодким, п'янким ароматом жасмину, конвалії та молодого листя. Між густими зеленими травами миготіли золотаві сонячні відблиски, а струмки вже давно перетворилися на тихі дзеркальні джерела.

         Мартуся неспішно йшла вздовж алеї. Цей рік приніс їй багато випробувань і великих перемог. На її кругленьких щоках та кумедному носику рясно палало золотаве ластовиння, наче сонце хотіло залишити свій фірмовий знак на обличчі дівчинки. Вона була одягнена у свою улюблену сукню з м'якого вельвету глибокого волошкового кольору з великими кишенями, де ховалися блокнот для малюнків, кольорові олівці та жменя насіння для птахів. На ногах у неї були надійні, знайомі шкіряні черевички гірчичного кольору, які м'яко ступали по свіжій, шовковистій траві.

         Її великі круглі очі, які сьогодні через яскраве сонце мали чистий, прозорий зелений колір лісового озерця, з любов'ю оглядали кожен кущик. Проте найбільше привертала увагу чарівна каблучка на її безіменному пальці правої руки. Дві тонкі срібні гілочки, що вигадливо перепліталися між собою, сьогодні пульсували дивовижним, небаченим раніше світлом. Великий огранований смарагд більше не світився тривожним синім полум'ям, як під час хуртовини чи битви з Чорним Туманом. Камінь випромінював м’яке, тепле, райдужне сяйво, яке переливалося всіма кольорами сонця і молодих пелюсток. Він став настільки теплим, що долоня Мартусі відчувала приємну вібрацію, схожу на мурчання задоволеного кошеняти.

       Дівчинка присіла на стару дерев'яну лавочку під розлогим триголовим дубом і піднесла руку до обличчя:

       — Смарагде, ти сьогодні такий незвичайний... Що ти намагаєшся мені сказати? — тихо запитала вона.

      Завдяки магії каблучки, Мартуся почула, як весь сад навколо неї раптом затих. Замовк гомін міських голубів, їжачки зупинилися в кущах, а перелітні шпаки на чолі з Цвіркуном вишикувалися на гілках каштана у повній, урочистій тиші. Замість пташиного співу, з глибини саду донісся дивовижний, кришталевий дзвін, схожий на звучання мільйонів маленьких срібних дзвоників. Повітря навколо лавочки закрутилося у легкому, теплому вихорі, який приніс із собою неймовірний аромат польових квітів, меду та весняного дощу.

        Смарагд на каблучці спалахнув сліпучим світлом, і промінь енергії спрямувався прямо на центр галявини. Земля там розступилася, і з теплої трави почали стрімко підніматися розкішні пагони диких троянд, переплітаючись і утворюючи величну, квітучу арку.

       У самому центрі цієї арки, виходячи прямо зі світла та весняного туману, з'явилася дивовижна гостя. Мартуся затамувала подих і широко розплющила очі. Після усіх пригод, у які потрапила Мартуся, нарешті вона зустрічає справжню власницю чарівної каблучки чарівну фею Весну.

        Це була найпрекрасніша істота, яку дівчинці коли-небудь доводилося бачити у своєму житті. Фея була високою і стрункою, а її рухи нагадували плавний танець легкого вітерця над полем. Її шкіра світилася ніжним перламутровим світлом, а великі мигдалеподібні очі мали дивовижний золотисто-зелений колір, у якому відбивалися всі ліси та поля планети. Її розкішне волосся кольору стиглого каштана та золотого меду хвилями спускалося до самої талії. Воно здавалося живим: у ньому постійно перепліталися свіжі зелені листочки плюща, ніжні блакитні проліски, білі конвалії та яскраво-жовті кульбаби. Ці квіти у волосі не в'янули, а розпускалися і закривалися прямо на очах, реагуючи на кожен подих феї.

      Окремим витвором магії було її гарне і розкішне плаття. Воно здавалося зітканим із самого сонячного світла, ранкової роси та найтонших пелюсток весняних квітів. Корсет сукні був створений із переплетених м'яких стебел та гнучких гілочок верби, прикрашених крихітними сріблястими котиками, що мерехтіли у світлі сонця. Спідниця сукні спадала пишними, невагомими каскадами, які постійно змінювали свій колір: від ніжно-салатового, як перша березнева трава, до глибокого фіолетового, як травневі фіалки. Коли фея робила крок, шлейф її сукні, що тягнувся по землі, залишав за собою слід із квітучих маргариток та ніжних незабудок, які миттєво проростали з-під її ніг. За її спиною ледь помітно тріпотіли прозорі, схожі на крила метелика махаона, крильця, що переливалися золотим пилком.

         Фея Весна тепло й лагідно посміхнулася Мартусі. Її голос звунав як чистий весняний струмок, що біжить по камінцях:

     — Вітаю тебе! Я так довго спостерігала за тобою крізь чарівний смарагд, і ось нарешті ми зустрілися.

     Мартуся швидко піднялася з лавочки, її серце калатало від подиву та радості. Вона чемно вклонилася чарівній гості:

      — Доброго дня, прекрасна феє Весно! Ваша каблучка... Вона сама знайшла мене в цьому саду минулого літа. Я... я намагалася оберігати її і допомагати всім, кому могла. Хочете, я поверну її вам? Вона ж ваша!

       Дівчинка почала обережно знімати прикрасу з пальця, але фея підняла свою тонку руку, зупиняючи її, і зробила крок назустріч.

       Фея Весна підійшла до Мартусі, опустилася на одне коліно прямо на шовковисту траву, щоб бути на одному рівні з дівчинкою, і лагідно взяла її маленьку долоньку у свої теплі, пахучі руки.