*******

      Зима лише починалася, і вона обіцяла бути прекрасною, веселою та сповненою нових, дивовижних пригод для маленької Хранительки великого міста.

     Після першого снігопаду вдарили справжні тріскучі морози. Вулиці покрилися блискучою кригою, а дерева у старому занедбаному саду стояли вбрані у важкі білі шуби, схожі на казкових велетнів. Повітря було настільки чистим і прозорим, що кожен вдих лоскотав легені холодом.

      Мартуся стояла на порозі свого будинку. Сьогодні вона була взута у свої надійні шкіряні черевички гірчичного кольору, а теплий волошковий пуховик надійно захищав її від зимової холоднечі. У великих кишенях ховалися блокнот, олівці та кілька шматочків підсушеного хліба з висівками — про всяк випадок.

      Її великі круглі очі схвильовано оглядали засніжену галявину. На безіменному пальці правої руки чарівна каблучка поводилася вкрай неспокійно. Дві срібні гілочки, що вигадливо перепліталися, здавалися холоднішими, ніж зазвичай, а великий огранований смарагд пульсував яскравим, ріжучим синьо-зеленим світлом. Камінь випускав тонкий промінь, який прорізав морозне повітря і вказував далеко за межі парку — туди, де на околиці району розташовувалося велике міське озеро.

      Завдяки магії каблучки, Мартуся почула крізь кілометри міського шуму далекі, слабкі й розпачливі голоси:

        — Мамо, мої лапки зовсім не рухаються! Крига тримає нас!

    — Тримайтеся, мої маленькі, не засинайте! Хто-небудь, почуйте нас... Вода замерзає занадто швидко...

      Дівчинка здригнулася. Чарівний смарагд раптом починає вказувати на замерзле міське озеро, де маленька сім'я диких качок опинилася в крижаній пастці. Мартуся миттєво зрозуміла: зволікати не можна. Якщо крига повністю скує птахів, вони загинуть від лютого холоду та хижаків. Дівчинка рішуче поправила шапку і швидко побігла в напрямку променя, що б'є з каблучки.

    За п'ятнадцять хвилин швидкого бігу Мартуся дісталася до міського озера. Влітку тут було галасливо: люди плавали на човнах, а діти годували птахів. Зараз же озеро перетворилося на величезну, мовчазну білу пустелю, сковану товстим шаром прозорого льоду. Лише в самому центрі, де підземні джерела били з дна сильніше, залишалася крихітна ополонка — клаптик відкритої води розміром не більше кухонного столу.

    Мартуся підійшла до засніженого берега і затамувала подих. В цій єдиній ополонці плавала маленька сім'я диких качок — мати-качка і троє її підрослих каченят. Вони не полетіли на південь, бо одне з каченят, сіренька крихітка з пошкодженим крильцем, просто не змогло б витримати далеку мандрівку, і вірна мати залишилася з ним.

       Проте зараз ситуація була катастрофічною. Мороз був настільки лютим, що ополонка затягувалася кригою прямо на очах. Лапки птахів, які намагалися зігрітися, притискаючись один до одного, вже були міцно сковані тонкою, але міцною прозорою кіркою льоду. Качки не могли навіть поворухнутися, а їхнє пір'я покрилося інеєм.

       Мартуся зробила обережний крок на лід, але він загрозливо тріснув під її гірчичним черевичком. Лід біля берега був міцним, але ближче до ополонки — товщина ставала небезпечно тонкою. Підійти туди людській дитині було неможливо.

        — Мамо-качко! Не бійтеся! — голосно гукнула Мартуся. — Я бачу вас! Я допоможу!

       Мати-качка ледь підняла голову, її дзьоб тремтів від холоду:

      — Ох, добра дівчинко... Наші сили вичерпані. Крига стискає лапки моїх дітей. Мій найменший, Сірко, майже не дихає. Нам потрібен хтось, хто знає таємниці зцілення, інакше ми заснемо назавжди... І їм потрібна допомога лісового лікаря — ворона Корвуса.

     Мартуся міцно стиснула каблучку. Чарівний смарагд міг дати тепло на відстані, але він не міг розтопити товстий лід навколо лапок птахів без шкоди для їхнього здоров'я, і не міг вилікувати обмороження. Тут потрібні були знання стародавньої лісової медицини.

        — Тримайтеся! Я прийду не одна! — гукнула Мартуся і стрімко кинулася назад до старого саду.

      Дівчинка за лічені хвилини добігла до розлогого триголового дуба в саду. Вона швидко розсунула засніжені гілки плюща та папороті й спустилася сходами до таємного підземного ходу. Забігши до просторої цегляної зали, вона побачила столітнього ворона Корвуса, який сидів біля свого великого столу і переглядав старі сувої.

      — Дідусю Корвусе! — задихаючись від швидкого бігу, гукнула Мартуся. — На міському озері біда! Сім'я диких качок замерзає в ополонці! Їхні лапки сковані кригою, а найменше каченя вже майже не дихає. Мені потрібна ваша допомога, як лісового лікаря!

       Мудрий ворон Корвус миттєво підвівся, його синяво-чорні крила розправилися, а сірі старечі очі спалахнули рішучістю:

        — Кар-р! Зимова крига буває безжальною. Звичайне сонячне тепло тут не допоможе — якщо різко розтопити кригу навколо обморожених лапок, птахи втратять можливість ходити назавжди. Тут потрібен особливий Термальний порошок з кореня вогняної папороті та моє знання лісових ліків. Я лечу з тобою!

      Ворон швидко підлетів до полиці, вхопив дзьобом маленький шкіряний мішечок із лікувальним порошком і сів Мартусі на плече:

         — Швидше, дитино. Мороз міцнішає, кожна хвилина на рахунку.

      Коли вони повернулися до озера, сонце вже починало схилятися до обрію, фарбуючи крижану пустелю в холодні рожеві тони. Ополонка стала ще меншою, а каченята вже зовсім закрили очі, сховавши дзьоби під крила.