Розділ 9

     Сни мені й справді перестали снитися. І хотілося відчути від цього полегшення, але якесь пливке відчуття тривоги не покидало. Та й загалом мій емоційний стан був складним, багатошаровим і контрастним. У цих безпечних, комфортних умовах я посипалася. Закономірна розплата за тижні на межі. Психіка не стягнула такого різкого гальмування від потужного шторму до глухого штилю. Триматися на штучній бадьорості весь цей нескінченний шлях до Північної застави коштувало мені занадто дорого. Бо тепер мене не полишало чудне відчуття, ніби тіло більше не належало мені повністю. Організму потрібне було відновлення і він старався вижити з такою непростою господаркою. І виливалося це в апатію, слабкість, раптові сльози та липкий страх. Бували дні, коли я не здатна була змусити себе вийти з кімнати, бо мене накривало хвилями занадто гострих, оголених і крихких емоцій. Я реагувала на кожен шелест за дверима. І могла розплакатися від будь-якої дрібниці. І мене кидало з крайності в крайність, від коротких спалахів ейфорії до стрімкого падіння у повну апатію. Щоб тій імперії розпастися, а архімагу спокою не знати ні в цьому житті, ні в іншому!

    Мені ця вся історія страшенно не подобалася, але я не знала, як склеїти себе до купи. Я спробувала раціоналізувати весь хаос, розкласти його на конкретні завдання (поїсти, помитися, виспатися, прогулятися, вижити). Коли вмикається холодний аналітичний розум і перед очима постають чіткі завдання, то море жаху втрачає силу й перестає лякати. Але найважчим було не дати спогадам затягнути мене назад у холодні, сирі стіни катівні. Надійним якорем, що повертав мене до реальності, залишався біль, єдине відчуття, яке ніколи не бреше. Просто цього разу, слава богам, обійшлося без коней і виснажливої дороги. Я просто з усієї сили стискала пальці в кулак і впивалася нігтями в долоню. Гострий спалах болю і я знову верталася в «тут і зараз». Але коли то все закінчиться, нікому не було відано. І всі це бачили та поводилися зі мною обережно і делікатно, щоб ні словом, ні ділом не перевантажити мою виснажену нервову систему. У свою чергу це вже трішечки викликало мою дратівливість, яку я намагалася старанно контролювати. Певно, це в мене не дуже добре виходило, позаяк постійно ловила на собі жалісливі погляди.   

     І візити леді Вальдорії швидко перетворилися на щоденний ритуал. Вона сідала в крісло напроти, викладала переді мною останні новини й терпляче чекала моєї реакції, змушуючи мій заціпенілий розум знову включатися в гру.

   А тут було над чим подумати. До глобальних негараздів Півночі додалася імперія. Архімаг не посоромився використати імператора як ляльку. Він продовжував ту оболонку усім показувати і носився з божевільною ідеєю знищити Північ. Розуміючи, що піти прямою війною на Північ не вийде, архімаг вишукував нетрадиційні, приховані й невійськові методи захоплення. Так, щоб без оголошення війни дестабілізувати, ослабити і підім’яти під себе Північ. Тож Північ отримувала торговельні блокади, гарно посіяну паніку серед населення, спроби підсунути найманців і це все під солодкі казки, що то не імперія…що то…тут йшов довжелезний список усіх винних, якщо йому вірити, то найневинніші тут були імператор та архімаг, бо вони тільки за мир, розквіт, братство, сестринство…за все добре проти всього лихого. І ця постійна загроза вже трохи починала заважати…

   А на Північ тим часом прибували і прибували люди, які втікали від імперії. Щоправда, серед них потрібно було ще виявити засланців. Та й неминучі конфлікти, бо як казала леді Вальдорія, вона зараз багато спілкується з напівбогами, напівдикунами й напівкретинами…і від цього в неї вже пір’я випадає. Що тут сказати, шоу «Говорить Північ» триває.

    Та й сам ритм життя на Півночі заграв свіжими фарбами. Масовий приплив людей вимагав нових рішень, усім цим утікачам і переселенцям було потрібне житло, робота, цілительські заклади та хоч якась освіта для дітей. А місцевим ремеслам й промислам вкрай необхідні нові ринки збуту. Як каже леді Вальдорія: «Працюю, поки не побачу фінішу або бога».  

   І тут ще й моє викриття. Неприємне, особливо для мене, але загалом усе працює й далі. Будь-яка система розвідки будується за принципом автономних ізольованих осередків, де кожен елемент захищений від сусіднього. Це основа, на якій система виживає після провалу однієї ланки. Я сама її вибудувала. Аналітика, раціональність, логіка то майже мої боги для поклоніння. Люблю мати чітке розуміння куди рухатися.

   А поки, під келих вина, ми розробляли нашу нову стратегію. Кажуть, що за спиною кожного успішного чоловіка стоїть жінка. А за спиною кожної успішної жінки стоїть жага до абсолютної автономії та безпеки. За спиною імператора і архімага ніхто не стоїть …от і чудять.

   Якщо чоловічий підступ полягає в силі, структурі та масштабі, то жіночий витонченіший, глибший і точніше б’є по чужих слабкостях і страхах. Філігранний жіночий підступ — той, у якому жертва до останнього моменту вважає себе господарем ситуації. Елегантний — у вмінні створити такі умови, щоб ворог сам зробив фатальну помилку. Але найнебезпечніший той, коли в грі зливаються холодний аналіз фактів і точкова психологічна виверткість.

    Ніхто не знає меж власних можливостей, поки життя не притисне до стіни. Бо тоді злітають усі штучні обмежувачі й на поверхню виходить те, що дрімало всередині. Там, де закінчується жіноча витримка, народжується нестандартне мислення і нові суперздібності: вміння вдарити пряником за відсутності кнута, хист перетворити хаос на чітку систему та крижана безстрашність, бо гірше ми вже бачили. Це той самий переломний момент, коли м'якість переплавляється на сталь. Чоловіки часто помиляються, вважаючи жіночу стриманість слабкістю. Вони забувають, що загнана у кут жінка більше не грає за загальними правилами, вона створює власні, на ходу й під обставини. І та величезна сила, що раніше витрачалася на дотримання пристойності, самоконтроль та рамки, вивільняється й іде на чисту, безжальну ефективність. Тепер гальм немає. Жінка, яку поставили на межу виживання, грає не для того, щоб «виграти суперечку» або щось довести. Вона грає за те, щоб загроза перестала існувати. А для цього підходять будь-які методи, від психологічної отрути й маніпуляцій до нищівного удару в найбільш незахищене місце.