~ ... Свавільна, гостра, не терплю розлуки. Я, мабуть, від природи трохи з перцем. Дивися сам, до кого тягнеш руки, Щоб потім не хапатися за серце... ~
@Л.Костенко
***
Корок від вина відлетів у інший кут кімнати, де ,вже піднявши келих вгору, сиділа жінка. Вона чекала доки прокинеться її.. вже колишній чоловік, зі своєю коханкою. Хоча, коханкою її назвати тепер важко, адже з цього моменту він вільний, вільний наче отой вовк. Вовк, який благав залишитися овечку в холодну ніч, щоб йому не було так холодно, обіцяючи не чіпати, а в результаті - роздер її на клаптики, сказавши , що це все"інстинкт".
***
На годиннику 3:28.
Не дочекавшись ранку, Мирослава вже стояла за дверима квартири із всіма речами, вона забрала абсолютно все, наче ніколи її там і не було. Зателефонувала в службу таксі та запевнила , що точно буде вчасно і її легко впізнати, тільки щоб не телефонували повторно. Поклавши слухавку, вона відчинила задню кришку телефону, витягла звідти сім-карту, кинула на землю та поклала ногу зверху,. Сімка потріскала і врешті розламалась під темно - бурдовими підборами.
– Виявляється, щоб спричинити щастя потрібно так мало, – радісно мовила жінка,опускаючи очі на розчавлену картку – а ось,щоб зробити боляче треба докласти деякі зусилля... чому ж він тоді обрав важчий варіант? Якийсь телепень! – вона видавила із себе награний смішок. Такий дешевий, як оті мильні опери, де намагаються як когось, або щось принизити, а виходить тільки зганьбитися.
– Перепрошую, це ви замовляли таксі? – жінка здригнулась від несподіваного чоловічого голосу, який долинав крізь наполовину відчинене вікно машини.
– О, так! Мені б в аеропорт.
– Сідайте! 5 хвилин і ми там. – чоловік підмигнув, махнувши рукою.
***
Ось так Мирослава і опинилася у New-Vibe*, вважаючи що це вже кінець, але це був лише початок...
* New-Vibe – вигадане місто автором книги.