Розділ, де є щось новеньке

Аліса

Чим ближче підходив час нашого від’їзду, тим частіше я бачила тінь неподалік. Намагалася не звертати уваги, веселитися. Розуміла, що це може бути лише витвір моєї уяви. Але шосте чуття підказувало, що щось не так, щось має статися. І воно не забарилося. А точніше не воно, а… хто б міг подумати…

Якось я лежала на пляжі, засмагала. Всі якраз купалися в морі, а я вмудрилася розцарапати ногу, тож про те, щоб приєднатися до друзів не могло бути й мови. І тут я знову бачу тінь. Просто не витримую. Ну чому так? Навіщо мене переслідувати весь цей час?

– Агов!– кричу я.– Іди сюди! Поговоримо!

Тінь вагається, а потім таки нерішуче йде до мене. М’язи переливаються на сонці й я мимоволі милуюся цією картиною, поки раптом не починаю задихатися. До того моменту навіть не уявляла, що можна вдавитися…  нічим. Як так взагалі? І себе розхвилювала, і Кевіна.

До речі, про нього. Чому він переслідував мене весь цей час?

– З тобою все добре?– стурбовано схилився до мене, віддихуючись. За лічені секунди встиг перетнути кілька десятків метрів, як-не-як.

– Та все нормально,– відштовхнула його і мимоволі відгородилася хоча б сумкою, що лежала поруч.–Чому ти тут? Навіщо переслідуєш?

Кевін, той, хто завжди був таким непохитним, сильним, гордим, але ні на секунду не хотів визнавати поразку, під моїм пильним поглядом почервонів і відвернувся. Оце так. Неочікувано якось.

– То що ти тут забув?

– Тебе.

– Не зрозуміла…– протягнула я, мимоволі схоплюючись на ноги та готуючись напасти. Хоча б словесно. Бо знаю, що фізично мені світить лише поразка.

– Я хотів тобі допомогти, попередити,- як малий хлопчак стояв на місці, втупившись собі під ноги й не наважуючись поглянути на мене.

– Попередити про що?

– Не можу розповісти. Але знай, це дуже серйозно. Я вже більше не загроза. Тепер завдання дали справжньому, бляха. А він… Тобі треба негайно їхати звідси. Можливо, якщо розірвеш всі контракти, то від тебе відчепляться й ти будеш в порядку.

– Я…

– Послухай, ми можемо втекти на край світу. Поїхати туди, куди ти так мріяла. Побувати на тій… як там її? Я все зроблю заради тебе. Пробач. Надто пізно зрозумів, як сильно тебе кохаю. Це зводить мене з розуму. А цей постійний страх за твоє життя... Я так не можу. Давай поїдемо геть і вже зараз. Залишилося мало часу,– тараторив він, а я й слова не могла вставити.

– Та що ти таке говориш? Яка ще загроза? Ти думаєш, що я геть дурна? І про почуття потрібно було думати раніше! У мене зараз нове життя. Наречений. Я тебе надто довго намагалася забути, щоб ти знову з’явився тут і повернув все знову й ці відчуття... Та й скільки ж я через тебе мучилася. Не збираюся зараз відмовлятися від своїх мрій. Годі вже. І відчепися, нарешті.

Я розвернулася й пішла. Так швидко, як тільки мені дозволяла нога. А він і не намагався наздогнати. Змінився? Ні, такий самий. Але ж ця турбота…

Пригадую той час, коли ми були разом. Так, було в ньому щось не таке, страшне. Якось мені навіть сказали, що це посіпака Маргарити й Аркадія і його найняли, щоб знищити мене, вивести з гри. Але я не вірила. Хоча зараз… Бачу все з іншого боку.

Здається, що це й справді було так. Лише з самого початку він був разом зі мною, бо так того хотів. А коли з’явився в моєму життя другого разу, то це цілком міг бути наказ Аркадія й Маргарити. Той суцільний контроль, який він проявляв… Точно.

Але… Кевін жодного разу не завдав мені болю. Лише словами. І то так легесенько, немов то вкусив комар. Насправді я завжди просто боялася його зовнішності. Постійна гримаса на обличчі, сильна фігура. Можливо, це була маска? Він просто не хотів прив’язуватися, аби потім не ранити.

А ця турбота зараз? Невже справді кохає? Але чому намагається повернути мене брехнею? По-перше, я заручена й Тім справді чудовий. Зовсім не такий, як Кевін. Цілковита його протилежність. А по-друге, я ніколи не зможу дати йому шансу. Можливо, не він був винен у всьому, що пов’язано зі мною. Але іншого ніхто не відміняв.