Розділ, де є трішки роздумів

Аліса

Ранкове сонячне проміння зазирає до нашої кімнати. Воно поки лише ледь помітно зігріває все довкола, але через кілька годин почнеться справжня спека. Тоді навіть сильний вітер та прохолода моря не допоможуть. На суші одразу буде непереливки, особливо моїй бідненькій шкірі. От кожного разу, коли буваю на морі, примудряюся згоріти. Але тепер мені цього не можна – я, типу,  зірка.

Звісно, через Аркадія з Маргаритою, про мене знають лише за кордоном та й то поки в одному Лондоні. Але я збираюся зовсім скоро це змінити. За місяць вийде мій новий альбом і я поїду в концертний тур Україною, а потім ще й по Європі. Якось навіть не турбуюся, що моя музика не сподобається людям. Знаю, це трішки егоїстично, але я така. Правда, лише коли це стосується моєї творчості. Але співаки по-інакшому й не можуть. Або ж лише я так думаю.

Пам’ятаю, як приїхала на свій перший концерт у якості співачки рід проводом Артура Тенанта. Тоді й випрацювала таке правило, адже зрозуміла, що на сцені чекають впевнену в собі людину, а не того, хто стане собі на місці, складе ручки на грудях або в замок й тонесенько так заскімлить свою улюблену пісню. Е ні, такого не люблять. Люди приходять подивитися на людину, що встигає за концерт оббігати всю сцену разів сто, станцювати як мінімум п’ятдесят різних рухів, оживити натовп настільки, щоб фанати захотіли вилізти на сцену попри всі труднощі й можливу агресію охоронців лише заради того, щоб обійняти артиста.

Я безмежно раділа, коли мені вдалося вперше настільки запалити публіку. Звідусюди чулися овації, підбадьорливі крики, а коли стемніло, то всі повмикали ліхтарики. Повен зал, заповнений маленькими білими крапочками, що рухаються в такт музиці – як же це класно.

Тоді настільки запишалася собою, що випадково випустила з рук мікрофон. І поки піднімала – о диво, люди співали мою пісню. З того моменту хор фанатів став тим, без чого я вже не могла жити. А вони ж були лише раді. Навіть ввели спеціальну традицію – кожен концерт розпочинають саме вони. Кожен небайдужий може заспівати, здійснити власну мрію. А його підтримають сусіди.

Навіть задля цієї ініціативи ми придумали спеціальний квиток. Купуючи його людина не знала, є вона його власником чи ні. Просто на самому початку на сцені висвічувалося рандомне число. І та людина починала співати. Могла вийти на сцену, могла залишатися на місці. Її завжди підхоплювали люди й це було не так лячно.

До речі, нещодавно дізналася, що таким чином одна вчителька отримала чудовий шанс. Вона просто прийшла послухати концерт, а сама змогла заспівати перед величезним залом у якому був один продюсер, що запропонував їй підписати контракт. Ось і таке буває.

А я ж просто радію цьому всьому й намагаюся повсюди допомагати. Тож коли моя легка блакитна сукня розвівається від сильного вітру, а капелюшок такого ж кольору злітає з голови й приземляється біля бару, де терміново шукають співачку для весілля, не можу сказати ні.

– Люба, ти впевнена? Ми ж тут для відпочинку. Та й ти так тяжко працювала останні дні,– занепокоєно шепотів Тім.

– На всі сто відсотків. Невже не розумієш? Я не можу пройти повз,– замріяно дивилася на сцену. Як же сумувала за своїми виступами.