Розділ, де все починає змінюватися

Тім

Ми всю ніч не могли заснути. Аліса досі тремтіла, боялася чогось чи когось, але так і не розповідала чому. Вона постійно схоплювалася з ліжка й бігла до валіз, нишпорила там, подекуди щось витягувала й клала на місце, а потім поверталася. Таке повторювалося кожні п’ять хвилин і про нормальний сон не могло бути й мови.

– Кохана, заспокойся. Все буде добре. Якщо щось забудемо, то купимо вже там. Не на безлюдний острів же їдемо,– пригорнув її до себе.

– Це наша перша подорож разом. Все має бути ідеально,– викрутилася Аліса й побігла знову щось перевіряти.

Я ж врешті-решт здався й тяжко зітхнувши, зліз із ліжка та побрів до вітальні, де Аліса розбирала одну зі своїх валіз. Там ми й прововтузилися до самого раночку.

– Тіме, ми ж домовлялися, о дев’ятій!– кричала Роксі, яка помітила нас ще здалеку.

– Але ж ми вже тут, чому ти причепилася?– потер скроні. Голова просто розколювалася.

– Оу, жахливо виглядаєш, братику,– скривилася вона, коли ми підійшли ближче.

– І ти не краще,– посміхнувся, але одразу ж і пошкодував про власні слова. Як взагалі міг забути, що Роксі колись займалася карате?

– Ліс, що ти робиш?– раптом поглянула вона мені за спину.

Я обернувся й побачив як кохана задкує, ховаючись за валізою. Її волосся заплуталося за одну з ручок, а білі штани в деяких місцях вже складно було назвати й сірими. І якби ж то це було найдивніше. Але прослідкувавши за її поглядом, не побачив абсолютно нікого, від кого можна було б ховатися. Ба більше – платформа була абсолютно порожньою.

– Люба, це я,– повільно підійшов до неї, щоб не злякати та почав допомагати спершу розплутати волосся, а потім і піднятися.– Давай, нам потрібно сідати на свої місця. Потяг рушає вже за лічені хвилини.

Вона швидко поглянула на мене, а потім поволі почала підніматися сходами. Вся її поведінка нагадувала загнану тваринку, що намагається знайти вихід, а я гадки не мав, як допомогти. Спершу думав, що це може бути пов’язано з минулим, але ж Маргарита з Аркадієм вже більше нікому не зможуть нашкодити. Тоді в чому причина?

Коли ми привіталися з друзями та сіли на свої місця, Алісі немов стало краще. Вона сиділа вже у джинсових шортах і білій майці у купе Адріани та Макса і посміхалася. Здавалося, що від моменту, коли поїзд рушив, страхи відпустили її й повернули мені колишню Алісу. А я навіть не знав радіти мені чи ні. Хоча одна ну дуже смішна історія Святослава перетягнула мене на бік позитиву.

І з того моменту мені почало здаватися, що все владналося та я став насолоджуватися нашою мандрівкою з друзями. Спершу недоспана ніч давалася взнаки, але було настільки весело, що забув і про головний біль, і про власне бажання пошвидше повернутися до свого купе й спати аж до приїзду потяга.

– А потім…,– продовжував Макс і знову залився реготом.

Він просто не міг зупинитися і заразив цим нас усіх. Як мінімум п’ять хвилин ми просто сміялися. Без жодної причини. А мені до того було весело, що аж скотився на підлогу й качався по ній.

Ох, тоді однозначно зрадів, що ми всі вирішили поїхати. Це була просто прекрасна можливість відволіктись від всього й насолодитися відпочинком у колі найрідніших.