Розділ, де тінь лякає

Тім

Наступного ранку ми з Алісою влаштувати експрес тур магазинами Києва. Виявилося, що до цієї подорожі ми абсолютно не готові. Ба більше – в нас не було навіть найелементарніших речей, потрібних на відпочинку біля моря.

Та й на ходу залагоджували всі справи, що виникали. Я зателефонував Каті й Тані, щоб вони взяли всі організаційні питання хору на себе й ходили на зустрічі. Аліса ж зв’язалася зі своїм менеджером, якому чомусь чи не найбільше хотілося, щоб ми поїхали з міста. Але я на цьому не зациклювався. Головним було те, що нам справді був потрібен цей відпочинок і я безмежно вдячний Максу за пропозицію.

– Любий, давай розділимося, а то ми так нічого не встигнемо. Ти береш першу половину списку, а я другу,– промовила Аліса, відриваючи аркуш паперу з блокноту.

– А й справді,– промовив, глянувши на годинник. Вже була четверта година дня, а в нас ще майже нічого не куплено. І пакуватися ще також ніхто не починав.

– Зустрічаємося он в тому магазині о восьмій,– командирським тоном промовила кохана й граційною ходою поспішила на пошуки речей зі списку.

За кілька годин у мене вже було майже все. Залишалося ще придбати кілька елементів гардеробу. Тому пішов до найближчих магазинів. Чесно кажучи, ненавиджу купувати собі речі. Особливо ходити приміряти, підбирати, що пасує, а що ні. Тож просто схопив одяг з вішалок, розплатився і заніс всі покупки до машини.

Час ще залишався. Не довго думаючи, вирушив шукати подарунок коханій. Погляд наткнувся на улюблені парфуми Аліси, тож самі розумієте, що я зробив.

Коли взяв у руки пляшечку, пролунав дивний звук з коридору й мою увагу одразу привернула вона – Аліса. Кохана дивилася переляканим поглядом на тінь чоловіка, що віддалялася, падаючи на сходи.

Я навіть не зауважив, як пляшечка вислизнула з моїх рук. Не бачив, як вона розбилася, розколовшись на тисячі шматочків та заполонила своїм запахом все довкола. Навіть не помітив, коли ж взагалі встиг покинути все і мчати коридором до коханої. Проте знав одне – я не зможу добігти вчасно. Вона надто далеко.

Аліса була вже за лічені сантиметри від землі, коли її підхопили на руки й поставили на землю. Незабаром вже й я був поруч та згріб кохану в обійми. Аліса й досі тремтіла, не в змозі заспокоїтися.

– Ох, Максе, ти як ніколи вчасно. Дякуємо тобі,– промовив, нарешті зрозумівши, що ми тут не самі. Власне навіть не став дивуватися тому, що найкращий друг знову поруч.

Він лише відмахнувся, поглядом запитуючи про те, що сталося. Але якби ж я знав…

– Чоловіченьку, я тут придбала дещо…– підійшла до нас Адріана й кинувши пакети на землю, одразу ж кинулася до Аліси.– Як ти, люба? Що з тобою?

– Зі мною все в порядку, просто перехвилювалася,– нарешті вона прийшла до тями.

– Можливо, завтра не варто їхати? Ти наче захворіла,– уважно поглянула Адріана на найкращу подругу.

– Навпаки, це піде на користь,– слабко посміхнулася кохана, намагаючись показати нам, що з нею все в порядку.

– Ну добре. Тоді ми пішли складати валізи. Не забудьте, зустрічаємося на вокзалі о дев’ятій ранку,– вдавано бадьоро промовила вона, явно розуміючи, що Аліса не дасть її більше жаліти й навпаки розізлиться.

– До зустрічі.

Адріана з Максом взяли свої пакети й швидко віддалилися від нас. Аліса чомусь полегшено видихнула. Я ж нарешті поглянув собі під ноги й побачив кілька пакетів, з яких от-от мали висипатися покупки.

– Не хочеш розповісти, що сталося?– присів, збираючи все.

– Ні.

– Ти впевнена?

– Та годі вже, Тім. Зі мною все в порядку. Просто щось раптом найшло. Сама не розумію, що то було.

– А той чоловік?

– Який ще чоловік?– раптом знову зблідла Аліса.– Тут не було нікого.

Мабуть, вона й не помітила, що видала себе. Проте вирішив не допитуватися. Знову не отримаю відповіді та ще й посваритися можемо. А воно того не варте. Ми й так лише нещодавно знову разом. Я хочу просто бути щасливим, разом з коханою поруч.