Розділ, де майже, але так або ж і ні

Тім

На мить навколо запанувала темрява, а за секунду світло ввімкнули й всі чомусь заворушилися та почали рухатися у напрямку імпровізованої сцени. Так і думав, що сьогоднішній вечір не залишиться без музичного номера. Залишалося лише питання: Адріана чи Макс?

Залунала тиха музика й в моїй пам’яті почали прокльовуватися спогади…

**********************************************************************

Наш наймасштабніший концерт. Всі виходимо на сцену, займаємо позиції. Гасне світло й прожектор спрямовується на нашого соліста – Макса. Він поволі підносить мікрофон до свого рота й завмирає. Не знає, що робити. В нас є лише один шанс, одна пісня й вона повинна бути ідеальною.

Але я знаю, що це має бути. Знаю, скільки сердець підкорить ця пісня.

– Ти, ти, ти, ти… ти, ти, ти, ти,– починаю я, а мене підхоплюють всі інші.

– Ти голос мого серця… Серця стук… Ніколи не дізнаєшся, що тут…– вступив і собі Макс, мимоволі очікуючи на реакцію від залу.

Чесно кажучи, та мить була напевне більшим випробуванням для мене, хоча й лунала пісня Макса. Це був наш перший такий масштабний дебют і як людина, що створила хор «Едельвейс», хвилювався як скажений. Проте бачив поруч Таню, Катю, Марка, Мика й всіх-всіх. І на душі ставало так легко. Адже чому б і ні – поруч зі мною такі чудові люди. За що тоді взагалі хвилюватися?

***************************************************************

Не бажаючи зволікати, потягнув Алісу на танцювальний майданчик, де вже було кілька пар. Хотілося кружляти з нею цілу вічність, особливо під таку чуттєву музику.

– Не заперечуєш?– почувся поруч незнайомий голос.

Ми з Алісою обоє заклякли. Вона з якимось страхом в очах, а я ж тому, що нарешті зрозумів, хто це такий. Її перше кохання, якщо вірити пліткам, що витали в консерваторії поки вони зустрічалися. Хоча щось з ним було не так. Геть не пам’ятаю першого другого курсу навчання. Тоді був надто зайнятий хором. Навіть уваги не звертав на те, що відбувалося в стінах навчального закладу. Особливо після того як зрозумів, що й дивитися то немає на що.

Аліса й досі стояла, втупившись поглядом у накачаного брюнета, що був немов горою в порівняні зі мною. Розуміючи, що причина мовчанки може критися в мені, вирішив відійти й дати їм час поговорити.

– Взагалі ні,– поволі відпустив Алісину руку, що раптом сіпнулася, немов бажаючи, щоб я залишився.– Чи мені побути тут?

– Так, коханий, залишся, будь ласка.

– Ну тоді поговоримо всі разом. Я, звісно, не проти цього. Адже коли зустрічаєш давніх знайомих, стільки цікавих таємниць може розкритися,– посміхнувся Алісин колишній, а вона раптово поблідла й потягла його за руку геть.

Я ж від здивування тільки й міг провести їх поглядом. Хоча варто було б таки з’ясувати, у чому ж там справа.

– А де Аліса?– підійшов до мене Макс.

– Пішла поговорити з давнім знайомим. Здається, щось серйозне.

– Все добре?

– Так, звісно. А чому ти, до речі, тут, а не з дружиною?

– Вона пішла поговорити з Роксі й Святославом, а я до вас. У нас з Адріаною є чудові новини. По-перше, ми їдемо на відпочинок післязавтра. По-друге, ви, четверо, разом з нами.

– Щооо???– не втримався я.– Це ж ваш медовий місяць. Ви, мабуть, хочете побути самі, а ми лише будемо вам заважати.

– Фактично, так. Але ми стільки часу згаяли порізну. Маю на увазі не тільки себе з Адріаною. Ми просто не можемо поїхати від вас так надовго. От і подумали: чому б вам не поїхати з нами? Ну давай,– вмовляв мене Макс і раптом знову загадково посміхнувшись, запитав.– Алісо, що скажеш?

– Однозначно так,– промовила вона й міцно стисла мою руку. Здавалося, що вона мовчки просить мене погодитися. Та що це з нею? І що в них з тим…ееее…Кевіном?

– Ну добре, домовилися,– похитав я головою й посміхнувся.

Макс на радощах обійняв нас і побіг ділитися новинами з Адріаною. До речі, в прямому сенсі. Вона ж була аж біля басейну їхнього нового дому, подарованого Артуром на весілля й молоде подружжя розділяла доволі чимала дистанція.

– Алісо, щось сталося?– стурбовано запитав, поглянувши на кохану, яка поволі приходила до норми. Здається, її трохи розрадила ця новина.

– Не хвилюйся, я в порядку,– злегка посміхнулася вона.

Знав, що дівчина, якій вдалося завоювати моє серце, завжди тримає все в собі доти, поки сама не вирішить розповісти. Тож і не допитувався. Це було б безрезультатно.