Розділ, де є правда

Аліса

Пам’ятаю, того дня я мала виступити на концерті, присвяченому дню вчителя. Знала, що ніхто зі студентів не потрапить на закрите свято, проте нервувала страшенно. Все одно боялася, що хтось пробереться й мене закидають тапками. Таке вже було й не раз. Не буквально, звісно. І все через клятого Кевіна.

Так-от, тоді нервувала страшенно. Але Адріана була поруч. Ця дівчина, що пережила також чималий стрес, знала, що мені потрібно, як заспокоїти. Вона була моєю надійною опорою й тоді як ніколи допомогла.

***********************************************************

– Дякую за все, Дано. Ти така чудова подруга. Безмежного вам щастя. Ви його заслуговуєте, як ніхто інші,– промовила, обіймаючи найкращу подругу міцно-міцно. Макс же лише мовчки переглядався з Тімом, дивуючись моїй сьогоднішній надмірній емоційності. Але ж це такий день, що не хочеться мовчати та й присутність Кевіна мимоволі змушує сказати все несказане. Знаю, що часу може залишитися зовсім обмаль.

*******************************************************

Той виступ змінив все моє життя. Одна коротка пісня і я зрозуміла, що дійсно можу стати співачкою, що мій голос подобається людям. Один виступ і мене знайшов мій перший і єдиний менеджер, що до сих пір разом зі мною. Не пам’ятаю точно, та в нього здається вже були підопічні на даний момент. І попри це він все одно постійно знаходив час для того, щоб розвивати мене. Єдиною його умовою було те, що я маю залишатися в тіні заради власної ж безпеки. Мене це дещо непокоїло, хотілося трішки прославитися і я вчинила дурницю, через яку поплатилася через певний час. І у цьому був винен…Кевін. Так-так, саме він. Через його безглузду фізіономію мусила тікати, повинна була покинути Тіма. І зараз я реально не уявляю, що робила б якби його не було поруч. Тім – це неначе свіжий ковток повітря. Та я просто не можу повірити, що він незабаром стане моїм чоловіком.

Щось я трішки відійшла від теми. Геть забула, про що хотіла розповісти Адріані. Так, потрібно зібратися з думками, врешті-решт, а то щось вони зайшли не в те русло.

Отже, Кевін. Пам’ятаю, що все почалося знову незадовго до пам’ятної битви хорів. Він якось прийшов до мене, вибачався, клявся, що змінився. Я ж просто безмежно зраділа давньому знайомому. В той момент мені бракувало трішки підтримки. Адріана й справді була дуже чудовою подругою, але мені хотілося мати поруч, скажімо так, сильне чоловіче плече.

Тож того вечора я пробачила й ми знову почали з самого початку наші побачення. Він постійно дарував мені красиві подарунки, водив у неймовірні місця і я почувалася справжнісінькою принцесою. Аж поки…не пролунав дзвінок.

Тоді Кевін відповів і риси його обличчя не віщували нічого доброго. Боялася, що він візьме й зірветься, зруйнує аж до самісінької основи всі мости, що так старанно відбудовував знову. Проте нічого не сталося. Я тихенько раділа. Але дарма. Він лише вдавав.

Після того моменту минуло годин зо дві, як мені зателефонував Артур. Я схопила телефон зі столу й пішла до іншої кімнати, щоб відповісти, а Кевін же свердлив у моїй спині дірку, поки не грюкнула дверима. Знала, що він напевне побачив, хто телефонує й чомусь водночас боялася цього.

З того моменту все змінилося. І хоча минуло не більше тижня, але мене страшенно втомила вся ця ситуація. Я постійно ховалася з телефоном у якійсь іншій кімнаті або просто говорила на вулиці. Кевін же намагався контролювати кожен мій крок. Не давав ступити, щоб я не розповіла, куди збираюся, чому, до скількох та з ким. Це ставало схожим на переслідування і від залишків почуттів у моєму серці не залишалося й сліду.

– Забирайся геть. Я так більше не можу,– якось не витримала й почала кидати у Кевіна його речами.

– Знову?! Думаєш, це так легко?! Цього разу ти від мене нікуди не подінешся,– наступав він.

Я пам’ятаю той день так само чітко, як і те, що робила сьогодні. Пам’ятаю власний страх у той момент. Хотілося забитися в стінку, замуруватися, аби тільки він мене не дістав.

– Хочеш, щоб я пішов геть, так?!– знову цей оскал, змішаний з люттю.– Тоді скажи мені одне – хто такий Артур Тенант?

Тоді ладна була на все, щоб він забирався геть і залишив мене в спокої хоча б на кілька коротких годин. Тож і не здивувалася, коли раптово розповіла свій найбільший секрет, про який не знала навіть Адріана, найближча мені людина.

Кевін наступав на мене, все більше відрізаючи від виходу й я була у справжнісінькій паніці. Сувора заборона Артура була для мене якоюсь дитячою забавкою в порівнянні з цим. Навіть не здивувалася якось, коли почула це питання. Тож розповіла, нічого не приховуючи. І даремно. До сих пір думаю, що таким чином підставила Роксі. Що це саме Кевін був винен у тому, що сталося з нею.

Я встигла розповісти Артуру про те, що сталося. Він сказав Роксі летіти до іншої країни, щоб вберегти її. Я ж попросилася залишитися до битви хорів, не хотіла покидати «Камелію» у найвідповідальніший момент. Це врятувало мою бідну особину. Роксі ж того дня потрапила до лікарні. Артур розумів, що на нас нападуть. А лише обмежене коло осіб знало, що Роксі вже нікому не конкурент, адже вона втратила свій голос.

Потрібно розказати Адріані, хто такий Кевін і на кого він працює.

А у вас є якісь теорії стосовно того, хто він?