Розділ, де з'являється Кевін

Аліса

Вже два дні не вірю своєму щастю. Тім мені освідчився ще в перші години після мого прильоту назад до України. Це було так романтично. Безліч квітів, дах, який освітлюють лише вуличні ліхтарі й ми двоє… А зараз танцюю з цим неймовірним чоловіком і вже планую майбутнє весілля. Здається, що нічого вже не може стати на заваді.

Хоча… Це мені не здалося? Невже Адріана з Максом запросили сюди Кевіна? Що він тут забув? А раптом він знову почне все з початку? Я не хочу переживати цього всього знову.

**********************************************************************************

Ще коли я хотіла вступити до консерваторії, зустріла Кевіна, студента за обміном. Він був таким красунчиком. Харизматичний хлопець, з сильним торсом та потужною енергетикою. Від нього аж віяло небезпекою. Але я чомусь не зважала на це уваги, чим поплатилася через кілька років, втративши можливість провести довгі місяці не на самоті, а з Тімом. Проте давайте повернемося до Кевіна.

Вперше я його зустріла, коли подавала документи. Він тоді приїхав на перездачу по якомусь предмету. Весь такий у чорному, красивезний і до біса звабливий. Я тоді ще здається витріщилася на нього, геть забувши про те, що досі не занесла документи й стою на порозі консерваторії, дивлячись як він поволі наближається до мене. Все було неначе у сповільненій зйомці. Я намагалася взяти себе в руки, але не могла. Він же помітив це і його лице осяяв оскал (тоді щиро вірила, що це мені лише здалося, хоча потім усвідомила, як же помилялася).

Навіть не пам’ятаю як, але ми почали зустрічатися. Недовго. Лише кілька місяців, проте він все одно встиг зіпсувати моє навчання там. Після того як зрозуміла, що він не безневинна овечка (проти нього ще за тільки кілька місяців встигли завести кілька справ) й що в його випадку вигляд – це не омана, розірвала з ним всі зв’язки. Можливо, мала б бути м’якшою, але настільки хотілося покінчити з усім, що нас пов’язувало, що не стримувалася. Тоді влаштовувала скандал на скандалі й у результаті відвернула кожного студента від себе. Це було щось на зразок довгого слухання суду, після якого присяжні (в моєму випадку студенти) стають на бік когось із підсудних (Кевіна).

Тоді зрозуміла, як це – бути по-справжньому самою. А також відкрила для себе один хор – «Камелію», що набрався з людей, що були далекими до консерваторії й гадки не мали, хто я така. Звісно, між нами не було глибокої довіри та жоден не відчував якихось дружніх почуттів, проте мені цього вистачало. Потім же зустріла Адріану й в її особі знайшла ідеальну подругу, яка прекрасно розуміла мене та мала свої таємниці.

Стосовно таємниць, то під час останнього року навчання у мене сталася одна просто ідеальна подія. Тоді раділа їй, як ніколи. Але ні з ким не могла поділитися новиною, навіть з Адріаною. І тут знову вліз Кевін та показав своє істинне обличчя.

До останнього тоді думала, що він зміниться, стане кращим, але ох як же я помилялася. Саме через нього мусила тікати до Лондона. Знала, що він ніколи не подумає, що ховатимуся від нього на його ж Батьківщині.

Хоча… сама вже й заплуталася трішки. Краще повернутися на початок вересня – того моменту, коли я нарешті усвідомила, що це мій останній рік навчання в цій консерваторії.