Розділ, у якому є дрібка всього

Тім

– Ми заручилися!– вигукує кохана та стрімголов кидається в натовп.

Спочатку біжить до найкращої подруги, широко розставляючи руки для обіймів. Туди потрапляє і Макс. А згодом вона міцно обіймає Роксі. Не здивую, напевно, якщо скажу, що вона і гостей, що були на цьому весіллі, не оминула. Називається, хотіли зачекати й не привертати до себе уваги у такий важливий для наших друзів день…

Власне, заручилися ми ще вчора, але я лише тихенько радів, а Аліса ж скакала від щастя і не могла втриматися, щоб не розповісти всьому світу, що ми нарешті разом. Самому не віриться скільки ж всього ми встигли пережити за цей період. Але давайте розповім про все по порядку.

*********************************************************

Для мене все почалося досить банально – музична школа завжди була тим місцем, з яким я хотів пов’язати своє життя. Мені подобалася тамтешня атмосфера та згуртованість абсолютно всіх її учнів. І при цьому було абсолютно неважливо чи ти граєш на фортепіано, чи просто займаєшся вокалом. Всі були, скажімо так, в одному човні. Та лише тут я почувався по-справжньому своїм.

Чесно кажучи, в двадцять першому столітті хлопець, що займається вокалом все ще прирівнюється до хокеїста, який перейшов до фігурного катання. А думка про нього практично така сама, як і у колишньої команди – безхарактерний слабак.

Тож не сильно здивую, якщо скажу, що після того, як заспівав у школі на сцені, втратив майже усіх друзів. Проте не шкодую – в ту мить я знайшов себе, а ще тих, з ким справді хотів би пов’язати своє життя. Власне, завдяки цьому я потоваришував зі своїм найкращим другом Максом, що став солістом нашого хору, а ще знайшов майбутню наречену – талановиту співачку Алісу, що з перших днів немов манила мене своїм голосом йти за собою. Що я й зробив. Проте давайте про це трішки згодом.

Отже, був випускний у музичній школі. Така собі вистава, з безліччю номерів та з врученням дипломів наприкінці. Проте коли ми всі разом заспівали, я відчув те, чого ніколи до цього – повну гармонію, відчуття того, що знаходжуся в правильному місці. Тоді й вирішив, що консерваторія – це те місце, де хочу бути. А за собою потягнув і Макса. Та він то й не проти був. Не судіть суворо, але я трішки повернув все на власну користь. Тоді навіть не помічав, що в житті друга все не так чудово, як він намагається показувати.

Так от, після того випускного мені захотілося створити власний хор. І виявилося, що це ой яка непроста місія. Як тільки вступив до консерваторії й трішки провчився, почав бігати від людини до людини, а чув одні лише відмовки. Навіть Макс, який підтримував мене абсолютно у всьому, сказав тверде «ні». Я ще намагався його переконати, але з роками його думка не змінилася.

Проте якось мені пощастило. На перерві бігав по каву до місцевої кав’ярні й мені в голову прилетів м’яч. У якості вибачення я попросив руденьку незнайомку приєднатися до мого хору й о диво – вона погодилася. В той момент навіть не сумнівався в тому, що вона зробила це через почуття жалю, але… мені було на це абсолютно байдуже, адже справа набирала обертів.

Ця руденька дівчина, яку звали Таня, привела до нашої скромної команди ще п’ятьох. І результат нашої роботи вразив мене настільки, що я навіть забув про те, як жити своїм звичним життям і кожен день проводив за роботою.

Тоді то й не помітив, як Макс віддалявся все більше і більше від мене. Він неначе втрачав своє «я», а поруч в нього не було найкращого друга, який повинен був би його підтримувати попри все. Бо ж був зайнятий, хоча мав забути про свою мрію хоча б на секунду й поглянути по сторонах.

Той нелегкий період і поклав у основу всі майбутні події, без яких я б і не зустрів мою майбутню наречену. Але давайте по порядку, а то ще забуду якусь важливу деталь, без якої й не могло б бути всієї цієї історії.