Розділ 5. Страх іноді буває безпричинним

Святослав

Роксі обдзвонювала всіх знайомих, а ми з охороною – лікарні, морги, поліцейські відділки, вокзали та аеропорти. Аліса зникла два дні тому. Нікому нічого не сказала, навіть Тіму. Просто поперевертала всі свої речі, взяла деякі з них і пішла. Навіть не знали, чи вона в країні зараз. А Тіма ж це просто вбивало. Він ніяк не міг зрозуміти, чому вона так вчинила.

Деколи наш страх заходив настільки далеко, що спливали на думку абсолютно абсурдні думки типу викрадення. Гірший варіант подій навіть не хотілося припускати. Але ж це зовсім не логічно, правда? Та й якби ж вона була у Великій Британії… А то в Україні Аліса поки абсолютно не відома людина, яка наче й нікому не потрібна. Точно не скажу, адже чомусь же спланували той замах на її життя. Я часто думав про той день і останнім часом у мене з’явилася нова досить цікава гіпотеза – а раптом то був план Кевіна, щоб повернути Алісу? Таке цілком можливо у тому хаосі, в якому ми зараз живемо. Життя знаменитості надто складне – не встигаєш помітити якоїсь дрібної події навколо, як стаються ще десять нових.

Чесно кажучи, я б не здивувався. Колись був готовий піти на такі ж скажені речі заради Адріани. Тоді мені не хотілося, щоб пам’ять поверталася до дівчини і я був готовий забити на клятву допомагати всім й просто насолоджуватися часом поруч з нею. Якби ж то вона тоді мене хоча б підпустила до себе…

І про що я взагалі думаю? В мене ж є Роксі – цей промінчик серед суцільного мороку. Точніше вогонь, адже відколи її волосся набуло такого яскравого червоного відтінку, інакше й не скажеш.

Але зараз потрібно було зосередитися на Алісі. Вона десь там, можливо, в небезпеці. Мабуть, єдиним виходом буде найняти спеціаліста. Заразом і сам зможу перевірити цю людину. Якщо він або вона знайде Алісу та ще й за рекордний термін, то й із моєю бідою допоможе. Та й цього спеціаліста явно вже не зможе підіслати Нік. Ліміт довіри до нього вже два місяці становить нуль. А от з тому, кого знайде Тім, я навіть буду готовий розповісти абсолютно все.

– Друже, привіт,– промовив, як тільки за гудками пролунав голос Тіма.– Досі нічого?

– Так,– сухо кинув він.

– Слухай, а ти не думав про те, щоб найняти детектива. Можливо, він вийде на слід швидше, ніж вся наша команда,– одразу почав аргументувати, але це й було непотрібно. Тім вигукнув: «точно!» і одразу скинув виклик. А переконувати я вмію… Ну добре, заслуга абсолютно не моя. Обставини, що склалися, вимагають термінових дій.

Проте допомога детектива навіть не знадобилася. Хвилин через двадцять після того, як Тім прибіг до мене й повідомив, що домовився зі спеціалістом, йому зателефонував детектив. Все, що він сказав – це увімкнути телевізор на одному з музичних каналів.

Ми одразу кинулися до найближчого телевізора – у відділ електроніки. Бігли, як скажені. Постійно перечіплювалися через щось, розштовхували натовп і верещали, щоб всі розбіглися. Я ще й з усього розгону заїхав ногою по бордюру. Не помічав його, як і болю, що повинен був би з’явитися потім.

Чому ж я також гнався мов навіжений? Навіщо не дав цього зробити Тіму самому? Сам не знаю. Щось на мене найшло і я такий став прямо мега турботливий. Знаю лише те, що чомусь став ненавидіти Алісу й хочу чим завгодно допомогти Тіму. Це щось на кшталт того, коли починаючи зустрічатися з кимось люди намагаються сподобатися батькам і родичам. Я ж розумів, що маю докласти триста відсотків зусиль, якщо не більше, адже Тім був єдиним родичем Роксани. Кохана ще кілька років тому втратила батьків і я просто вражений тим, як друг зміг замінити їй всіх – стати ідеалом, надійною опорою, що завжди буде поруч.

І взагалі, чому життя ставиться до нього так немилосердно? Дитинство та найвеселіші роки життя в нього забрали та з головою занурили у дорослий світ, з усіма його проблемами. Він мусив стати нянькою, працювати на двох роботах. А потім же ще й коли знайшов знову своє перше кохання – воно взяло й покинуло його на кілька місяців, майже не виходячи на зв’язок. Тоді кілька незабутніх тижнів разом, заручини і все по колу. Чому так? Невже не можна дати спокій найкращій людині, яку я знаю?

Ми забігли до відділу електроніки хвилин за три. Ще кілька секунд на ввімкнення потрібного каналу і.. реклама. Жартуєте? Навіщо ж так знущатися з нас?

– Думаєш, варто почекати?– обережно запитав у Тіма.

– Він би не говорив чогось безпідставно. А якщо й сказав просто ввімкнути телевізор на потрібному каналі, то значить все розпланував. Повинно от-от початися,– ще зручніше вмостився друг і втупився в екран зосередженим поглядом.

Напевно варто вишукувати найменші зачіпки на екрані. Тому й собі повторив за Тімом.

Спершу нічого не відбувалося. Проте тепер я навіть не сумнівався – чекати варто. А тоді ввімкнулася пісня і ми побачили студію. Ведучі щось захоплено обговорювали – якусь нову пару, що встигла сколихнути весь шоу-бізнес. Говорили англійською, тож на те, щоб призвичаїтися пішло кілька секунд, але… Потім з’явилося фото, зроблене досить близько до парочки. На ньому було прекрасно видно Алісу й Кевіна.

– Мабуть, якесь старе фото. Ти ж наче розповідав, що вони колись зустрічалися,– поспішив втішити друга.

– Вона зняла обручку,– здавлено прошепотім Тім.

– Кажу ж, старе фото.

– Дякую друже, але ні – його зробили приблизно сьогодні-вчора. Сережки, що на ній, я встиг подарувати до того, як вона втекла. А у тому, що це справді було так – вже і не сумніваюся.