Пролог

Ніч огортала місто холодом. Сніг повільно падав з неба, ховаючи темряву в білу ковдру. Вулиця була порожня, мов застигла в часі. Вітер тихо шепотів між будинками. Вона йшла, ховаючи руки в тонких кишенях. Куртка майже не гріла. Коліна тремтіли від холоду. Її дихання перетворювалося на пару. Серце калатало гучніше, ніж її кроки.

Позаду раптом загуркотів мотор. Вона озирнулася. Машина рухалася повільно, мов тінь. Фари засліплювали очі. Вона пришвидшила ходу. Серце затиснуло в грудях. Її ноги наче заплуталися у власних кроках. Вона спіткнулася і впала в сніг. Холод пронизав її наскрізь. Вона підвелася, намагаючись не показати страх. Голоси позаду стали ближчими.

— Гей, красуне… — голос був грубий. Її серце завмерло. Вона не відповідала. Кроки стали швидшими. Вона відчувала, як страх стискає горло. Машина зупинилася поруч, дверцята грюкнули. Троє хлопців вийшли на сніг. Один засміявся:

— Куди ж ти, лялечко?

Вона хотіла закричати, але голосу не було. Губи злиплися від холоду. Вона просто бігла. Сніг був глибокий, ноги тремтіли. Хтось схопив її за руку. Вона вирвалася, але сили були малі. Світ почав плисти перед очима. Вона чула, як хтось сміється. І як у грудях холоне від жаху.

Десь далеко загуркотів інший мотор. Машина наближалася. Вона сподівалася. Фари освітили все навколо. Хлопці озирнулися. Машина раптово повернулася й зупинилася поруч. З дверей вийшов високий чоловік. Його голос був холодний, мов лід:

— Що тут відбувається?

Один з хлопців нервово засміявся:

— Та нічого… вона просто напилась.

— Справді? — його брови ледь ворухнулися.

Він глянув на неї. Її губи тремтіли. Вона прошепотіла беззвучно: «допоможи». Він це побачив. Його очі стали гострими.

— Відпустіть її.

Його голос змусив сніг здригнутися.

— Ми просто… — хлопець не встиг договорити. Чоловік зробив крок уперед. Його постать затьмарила ніч. Вона дивилася на нього, наче на останнє світло. Серце калатало. Сили покидали тіло.

— Я сказав, відпустіть, — тихо, але небезпечно. Її рука звільнилася. Вона ледь втрималася на ногах.

Хлопці щось пробурмотіли й відійшли. Чоловік підійшов до неї.

— Ви можете йти? — його голос змінився, став теплішим.

Вона хитнула головою. Насправді — не могла. Холод кусав тіло, як лезо. Він зняв пальто і обережно накинув їй на плечі.

— Все добре. Я поруч.

Вона вперше за ніч вдихнула на повні груди. Запах його парфумів змішався з морозом. Їй хотілося заплющити очі й просто зникнути в цій теплоті.

— Давайте я вас відвезу.

Вона не змогла відповісти. Лише кивнула. Сніг падав тихо, наче небо хотіло заспокоїти її. Він обережно підтримав її за лікоть. Його дотик був твердим, але не грубим. Уперше за довгий час вона відчула безпеку.

Дверцята машини відчинилися з тихим клацанням. Вона сіла в салон, що пахнув теплом і кавою. Її зуби ще тремтіли від холоду. Він обійшов машину й сів за кермо.

— Все буде добре, — сказав він тихо.

Вона дивилася на нього мовчки. Його профіль був спокійним, сильним. Її серце билося швидше, ніж раніше. Машина рушила з місця. Десь позаду залишилася темрява. Попереду — початок нової історії.

Слово від автора

Дорогий читачу!

Ця історія починається з однієї холодної ночі, коли страх і небезпека перетнули шлях двох людей. Вона — молода, тендітна і мовчазна, він — сильний, впливовий і багатий. Їхні світи різні, та ця зустріч змінить усе.

Я написала цю книгу, щоб показати, як інколи навіть найтихіший голос може бути почутий, а серце — знайти свій шлях у світлі та теплі. Кожен момент, кожен дотик і кожне слово можуть стати початком чогось справжнього.

Сподіваюся, ця історія торкнеться і твого серця, бо в ній — частинка мого.

З любов’ю,

Анастасія 💖