Розділ 38. Адріана

Я востаннє розгладила невидимі складки на оксамитовій сукні й ще раз поглянула на себе в дзеркало. Чорна проста сукня, яка мала б підійти й для звичайної прогулянки й для відвідин якоїсь вечірки, абощо, прекрасно мені пасувала та виділяла струнку фігуру. А висока зачіска підкреслювала цей образ, додаючи йому якоїсь діловитості. Але він і в принципі був таким через незвичну верхню частину сукню, яка була у стилі піджака, за винятком того, що не було рукавів.

Я була задоволена, що нещодавно придбала цю сукню, адже для цієї події вона підходила ідеально та ще й показувала, що це просто ділова зустріч, а не щось більше. Та думаю, що Святослав і так це прекрасно розумів, коли запрошував.

- Ти готова?- пролунав за дверима його голос.

- Так. Одну секунду,- відповіла та ще раз поглянула в дзеркало, пригладжуючи волосся. Сама ж тільки що думала про те, що це тільки ділова зустріч, а хотіла виглядати якнайкраще.

Нарешті ми приїхали на місце. Величезний будинок, оточений широким садом, виглядав неначе палац. Призахідне сонце виблискувало на його гостроверхих шпилях і додавало будинку величі.

Я була в захваті, а особливо від того, як він виглядав всередині. Тут не було нічого зайвого, але ті предмети декору, які я бачила, вражали своєю розкішшю та красою. Твори мистецтва майстерно перепліталися з повсякденними предметами, прикрашеними найвитонченішими роботами професіоналів, утворюючи прекрасну картину.

- Так, він і справді вражає. Це найкрасивіший будинок, у якому я коли-небудь бував,- промовив Святослав, побачивши мій вираз обличчя.

- А як так вийшло, що тебе сюди запросили? Я бачила, скільки тут охорони та і який суворий контроль. Щойно сюди не пропустили одних з найавторитетніших підприємців України, а ми тут. Як?

- Ну…- посмішка блиснула на його вустах, але від першого ж погляду в наш бік, миттю згасла.- Колись мені пощастило. От і вся історія.

- Але так просто не буває.

- Чому ж? Десять років тому відсвяткував свій вісімнадцятий день народження і зрозумів, що не знаю, як жити далі, чого я хочу. Тоді серед моїх знайомих була якась мана до підприємництва. Всі просто скуповували акції компаній. От і я не втримався та придбав і собі. Грошей було небагато, тому, що було, те і купив. А виявилося, що зробив просто геніальний хід. За ці роки все змінилося й тепер це вже не була звичайна компанія, а ціла корпорація з відділеннями по всій країні, недавно почали розширення й за кордоном.

- Ого. Оце так пощастило,- тільки й змогла промовити я.

- Я б скоріше сказав, що ні,- похитав головою Святослав, а в його очах відбився якийсь жаль та сум.- Ця корпорація приховує дуже багато таємниць та темних справ, які замовчуються. Навіть я не знаю їхніх деталей. Тут багато людей, які просто недостойні такого високого статусу. Вони вчинили надто багато поганих речей.

- А ти?- ледь чутно прошепотіла.

- Намагаюся всіма силами відгородитися від них та лише приходжу на от такі офіційні зустрічі.

- А продати акції й відмовитися від цього всього таким чином?

- Не зможу. До кола таких людей легко потрапити, але вийти з нього практично неможливо,- похитав він головою і раптом в його очах з’явилася іскринка радості.- Проте в мене є реабілітаційний центр та лікарня, у яких намагаюся допомагати людям і загладити свою провину хоча б сам перед собою.

- І в тебе прекрасно виходить це робити. А я тобі скажу, що ще з перших хвилин зрозуміла, яка ти добра й чудова людина. Врятувати стільки людей…на це здатні лише такі як ти. Давай, втечемо звідси?

- Я тільки за, але спершу… обіцяний сюрприз,- посміхнувся він і потягнув мене за руку.- Пішли.

За двадцять хвилин, блукаючи залами, ми таки знайшли потрібних людей. Одна пара стояла віддалік від загального натовпу, неначе ховаючись. З першого погляду на них можна було сказати, що вони також не можуть витерпіти всього цього пафосу й тут лише через тепер вже й мені зрозумілі причини.

Як тільки ми почали підходити, чорнява жінка з добрими блакитними очима посміхнулася Святославу й привернула увагу свого супутника до нас. Я мимоволі одразу ж примітила про себе, яка це чудова пара. Здавалося, що вони створені одне для одного.

- Привіт, Святе, як же давно ми не бачилися,- притягнув його у свої обійми Аркадій Павлович.- А хто твоя чарівна супутниця?

- Ой, забув представити. Це Адріана,- показав він на мене та додав.- А це мої давні друзі – Аркадій та Маргарита.

- Приємно познайомитися,- в унісон промовили нові знайомі й переглянулися милими поглядами.

- Адріана чудовий організатор, а я чув, що ви саме шукаєте когось на цю посаду.

- О так,- одразу ж перейняла на себе відповідальність Маргарита та повела мене від чоловіків, розповідаючи про те, для чого я.