Розділ 37. Адріана

Я потягнулася на ліжку й посміхнулася. Тепле літнє сонечко зігрівало та давало вже давно забуте відчуття домашнього затишку.

Хоча й живу тут вже майже три місяці, проте досі вважаю цей центр неначе якимось готелем, де я чужа. Кожного дня мені здається, що маю поїхати звідси, не забирати в когось кімнату, яка може змінити чиєсь життя, допомогти остаточно позбутися якоїсь важкої хвороби.

Ці думки виникало досить часто, але завжди перша ж зустрічна людина просто викидала їх з моєї голови своїми здавалося б, звичайними, проте такими щирими словами. Їм справді подобалися веселі вечори, які я влаштовувала, тож не могла залишити постояльців без тих коротких митей, коли не потрібно бігати по кабінетах, думати про хворобу та можливий рецидив, а просто розслабитися.

Але було ще щось, що тримало мене. І це щось – Святослав. Не скажу, що відчуваю якісь почуття до нього, окрім дружніх, проте не можу просто кинути його тут і втекти. Я не така. Для мене подібна поведінка була найстрашнішою. А ще, здається, така позиція на життя в мене виникла під час цього п’ятирічного терміну, який так і не хотів пригадуватися. Святослав казав, що в даному випадку якщо не почалися проблиски спогадів, значить так і не зможу нічого пригадати. А я ж навіть і не знаю, добре це чи погано. Дивно, так?

Раптом мій погляд вловив невеличкий столик з вечерею біля мого ліжка. На блюдечку лежали улюблені тістечка, а в маленькій мініатюрній вазочці були квіти – камелії. Я знову посміхнулася.  Святослав постарався. Знав, що весь день я проводитиму важливий захід для нашого центру і втомлюся настільки, що не буде сили навіть спуститися на вечерю до їдальні.

- Дякую,- обійняла я Святослава, відчувши такий звичний аромат його парфумів. А тоді вже перейшла одразу до справи.- Можливо, в тебе є якесь завдання? Ксенія вчора тричі наполягала на моїй тижневій відпустці й я змушена була погодитися. Але ти ж знаєш, не люблю я сидіти склавши руки.

- Нууу,- хитро протягнув він.- Є одне. Вдягнись святково й будь готовою виходити десь о другій.

- Добре, але… розкажи хоч трішки більше, куди підемо.

- Мене запросили на один захід і я хотів би піти з такою чудовою супутницею.

Я вже хотіла запротестувати, сказати, що ми ж просто друзі. Але він сам виправився й запевнив, що нічого такого. Це просто буде невеличкий подаруночок за чудову роботу. А опісля одразу ж зник, тож я пішла збиратися. Побачимо, що ж це за такий подаруночок.