Розділ 29. Макс

Спогади з кожним днем давили на мене все більше й більше. Я вже не міг просто ходити на репетиції, виступати, веселитися з другом або колегами. Та й останнє, що було по-справжньому важливим для мене, зникло.

Адріана… Кожен спогад про неї впивався в мій мозок та не давав спокійно мислити. Щодня картав себе за те, що злякався тоді можливого майбутнього й сам втік від нього.

Як же багато дурниць я тоді вчинив… Доля подарувала мені зустріч з найпрекраснішою дівчиною на всій планеті, а я… В мене не було права на помилку. А натомість я вчинив їх аж три. Потрібно було контролювати себе, тримати в руках, просто насолоджуватися днями, проведеними разом з коханням всього мого життя. Проте не зміг. Все зруйнував та покинув її з душевною раною глибоко в серці.

Якби ж я зараз міг повернутися в минуле, то зупинив би себе, не дав завдати цього нещадного болю Адріані. Але це неможливо.

Зарився руками в волосся, яке вже встигло добряче відрости. Рука мимоволі сковзнула по чималенькій борідці.

Окинув поглядом квартиру, захаращену коробками з-під їжі на замовлення. Мій ніс вперше за довгі місяці вловив жахливий сморід, що линув чи то від мене, чи то від гір немитого посуду й брудного одягу.

І отут я схаменувся.

Що я роблю? Чому сиджу й просто думаю, згадую, шкодую. Сумніваюся, що щось могло б бути й знову свято вірю в те, що Адріана – моя суджена, половинка, якої так не вистачало.

Потрібно спинитися. Думати зараз реально безглуздо. Мозок завжди знайде безліч плюсів і мінусів до тих чи інших моїх вчинків. Зараз варто почати щось робити, бо якщо не отямлюся зараз, то так і не виберуся з цього стану.

Підхопився на ноги й першим ділом відкрив усі вікна, створюючи протяг. Свіже ранкове, але по літньому тепле повітря миттю окутало мене та пронеслося по всій квартирі, позбавляючи її жахливого запаху.

Ввімкнув музику улюбленої групи Queen і тут все почалося. Щось невловиме, яке так довго сковував, ховав десь глибоко в душі, вирвалося на волю разом з піснею. Одразу в душі відбулася якась невловима, але така серйозна зміна. Нарешті неочікуване полегшення охопило мій мозок і я нарешті зміг відключитися від усіх проблем і просто кайфувати.

- Show must go on!- проспівав так гучно, як тільки міг, не думаючи про сусідів.

 Нарешті. Я знову співаю. Це таке неземне відчуття. Як взагалі зміг прожити без музики так довго?

У двері подзвонили і я, продовжуючи підспівувати, відчинив другу.

- О, бачу тобі вже легше,- посміхнувся Тім.- Я тут прийшов, щоб нарешті тебе розворушити, подумав, що вже час повертатися в люди, а ти й сам впорався. Браво!

Я жартома схилився в поклоні, а потім міцно обійняв найкращого друга. Як же сумував за ним всі ці дні. Так, він навідувався, проте я настільки витав у своєму внутрішньому світі, що навіть не помічав його присутності. Якби не маленькі передачки від Роксі у вигляді якоїсь смакоти, то взагалі не пам’ятав би, що він тут з’являвся.

- Ну все, годі. Годі, кажу тобі,-  все ще посміхався Тім, радіючи зміні мого настрою.- А ще… прийми вже нарешті душ. Я розумію, що ти, мабуть, кілька годин вимивав свою квартиру, але від тебе йде просто жахливий запах.

- Я швиденько. Зачекаєш?

- Звісно. Йди. Нам ще багато про що потрібно буде поговорити.