Розділ 14. Макс

Завжди, якого б масштабу не були проблеми, яка б темна хмара не закривала небосхил, настає просвіт, який незабаром все ширшає, повністю позбавляючи небо від бід.

Ось і зараз мені здавалося, наче цей період настав. Роксі остаточно прийшла до тями й лікарі нарешті дозволили забрати її додому. Тім водночас нервував і радів тому, що все минулося. А я… ніяк не вірив у те, що все так чудово. За кілька днів прилітає Стас, разом з Костиславом, як я його називаю. Чомусь Костику подобається саме таке ім’я й хоча він ще досі не вимовляє всіх букв, проте з гордістю при знайомстві говорить повне слово без жодної помилочки.

А ще я, здається, владнав свої відносини з Адріаною. Звісно, це суто моя думка, адже вона навіть не здогадується про те, що я стежу за нею мало не кожної вільної хвилинки. Та я й прямо зараз спостерігаю, як вона вилазить з вікна. Стоп. Що?

- Ти що стрибати зібралася?!- почав кричати я, підбігаючи до її вікна.

Проте коли через кілька секунд на мене вилилося спершу відро води, потім покотилася швабра, а тоді прилетіла сама Адріана, зрозумів, що вона просто збиралася прибирати, а я її налякав. Але з ким не буває? Я ж хотів як краще, а тут виявляється... Ще й одяг зіпсував, а Роксі забирати потрібно через годину.

- Не дивися на мене так. Сам винен. Та й скільки можна стежити? Ти що думав, що агент 007 чи що? Тебе ж за кілометр видно,- почала захищатися Адріана, водночас добиваючи мене й мою шпигунську самооцінку. А я ж так вірив у себе.

- Та ти…

- Що я? Маю подякувати чи що? Добре, дякую за те, що злякав мене, через що я підковзнулася й впала, після чого ти зловив мене.

- Нуу та…

- Я винен, вибачаюся. Більше не буду за тобою стежити та почну жити своїм життям.

- Та скільки можна завершувати за мною речення,- не витримав я та покрокував якомога далі.

- Машина там, якщо що,- вказала вона мені на мій же автомобіль.

Ох, дурень, який же я дурень. Що взагалі на мене найшло?

- До зустрічі за годину,- кинув, обертаючись до дівчини, що все не відводила від мене погляду.

І от знову вона злиться. Явно забула, що побачимося вже так скоро. Ми ж біля палати Роксі мало не щодня зустрічалися. Та й невже вона справді думала, що після такого шпигунського минулого я просто відчеплюся від неї? Ну не буде в нас цього місця для зустрічей, але я навіть в консерваторію готовий влаштуватися прибиральником, щоб мати легальний привід для цього. Адже не здивуюся, якщо вона вже сьогодні-завтра подасть заяву про заборону на наближення до неї.