Розділ 9. Адріана

Коли я вибігла з консерваторії, то нарешті змогла дати волю сльозам. Ну як так? Як можна було у перший же мій день після виходу з лікарні, прийти до консерваторії та зіпсувати мою найкращу та найулюбленішу сукню? От що з цим Максом не так? Здається хлопець, як хлопець, а не може жодного разу пройти повз мене, щоб не зіпсувати настрою і не тільки. Та й чому він взагалі постійно біля мене з’являється? Це що доля якась?

Так. Стоп. Яка доля? Це точно проснулася моя карма і вирішила пригадати все, що я робила поганого у житті.

Проте виникає питання: що ж я поганого взагалі коли-небудь робила? Тааакк, все це дуже дивно. Потрібно когось знайти, щоб виговоритися або отримати корисну пораду. Навряд чи зараз Аліса вільна, проте мені терміново потрібно з кимось обговорити все це. До речі, доволі дивно, що вона не пробувала зв’язатися зі мною. Можливо вона в біді? Хоча, знаючи її та який в неї класний голос, більше всього, що одразу після прильоту до Лондона, вона постійно зайнята своєю дуже успішною кар’єрою.

Потім на думку прийшла невідома дівчина з лікарні, яка вже повинна була прийти до тями, згідно з моїми малесенькими знаннями з медицини. Я колись, після якогось чи то фільму, чи то серіалу про лікарню, почала цим цікавитися і довідалася доволі багато цікавої інформації про такі види травм та штучну кому. Тож найімовірніше ця дівчина мала прийти до тями сьогодні зранку. Чомусь здавалося, що їй точно знадобиться підтримка. Адже й справді за весь час, що я пробула в лікарні, її ніхто так і не навідував.

Після таких думок я перевдягнулася та поспішила до лікарні. Але як тільки зайшла до палати та присіла біля незнайомки, двері відчинилися.

- Це знову ти?!- запитали ми в одне в одного.

- Ти що переслідуєш мене?- вибігла я з палати, так і не поговоривши з дівчиною, судячи зі стану якої можна було сказати, що вона до тями прийде не раніше ніж через тиждень. Бо обличчя таки стухло, а от безліч ран залишилися і вони не давали організму вивести себе з коми.