Розділ 6. Адріана

Прийшовши до тями, ледве змогла відкрити очі через різке сліпуче біле світло навколо. З часом трішки звикла до нього і змогла побачити, що знаходжуся в якійсь дуже гарній білій палаті, а поруч сидить незнайомий чоловік. В нього дуже гарне світле волосся, трішки довше, ніж таке, яке зараз вважається стильним, зелені очі та мудрий погляд. Наскільки я можу судити, йому приблизно сорок років. Але оскільки вік мені вгадати ніколи не вдавалося точно, то можна сказати, що йому плюс-мінус двадцять. Незнайомець одягнений в сірий костюм та й взагалі зовнішнім виглядом скидається на якогось бізнесмена.

Стоп. Що я роблю? Чому розглядаю незнайомця, якщо знаходжуся в зовсім невідомому для мене місці. Ну, припустимо, причину знаю, але що це за лікарня? Та й де вона знаходиться? Бо поблизу того місця, де розташована консерваторія, в найближчих трьох кілометрах не було ніякої лікарні точно. А це означає, що я знаходжуся десь далеко і машини, щоб дістатися назад в мене немає, бо вона собі спокійнісінько знаходиться на стоянці біля консерваторії. Після цих роздумів, я все-таки вирішила не мучити свою голову, яка й без того розколювалася так, наче по ній молотком гупають та запитати де я.

- Ви в лікарні. Я викликав швидку і вас привезли сюди після того, як ви знепритомніли на стоянці. Коли ви падали, то дуже сильно вдарилися головою об асфальт, а ще…- почав розповідати незнайомець доволі приємним голосом, але до палати зайшов лікар та продовжив за нього.

- У вас струс мозку, перелом лівої руки та невеликі забої. А також ми з’ясували, що ви знепритомніли через високу температуру. Одним із можливих результатів такого впливу є сильний біль у горлі. Якщо він вас турбує, то поворушіть правою рукою.

Після цих слів я так і зробила. Та через декілька секунд мені вже дали ліки, які були напоготові у лікаря і я відчула, що нарешті можу нормально розмовляти. Залишилося щось зробити з головою, молоточки в якій продовжували вистукувати свою симфонію та рукою, яка вже потроху починала боліти. Мабуть, мені вкололи якесь знеболювальне, дія якого вже завершувалася. Отже, я пролежала тут уже дуже довго.

Ми були в палаті сам на сам з таємничим незнайомцем. Ну, не зовсім так. Тут ще було одне ліжко з дівчиною, приблизно мого віку. Проте складно це визначити через те, що її обличчя було дуже сильно опухлим та на ньому були численні рани.

- Хто ви? Дякую, звісно, за допомогу, але чому ви досі тут?

- Я Артур Тенант. Позавчора, на концерті…

- Стоп. Що означає позавчора. Концерт був сьогодні,- почала панікувати я.

- Ви не приходили до тями два дні. Здається, так на вас вплинули висока температура та травми. Проте я в цьому не майстер, взагалі ненавиджу медицину. Краще запитайте про це свого лікаря. Давайте може розповім, чому я тут?

Я ж лише кивнула на знак згоди, чим викликала нову хвилю болю десь на самій маківці.

- Так от, на концерт, який відбувся в консерваторії, мене запросив ректор. Я продюсер та паралельно люблю працювати менеджером у співаків. Нещодавно моя попередня вихованка втратила голос і змушена була припинити свою кар’єру, тож я шукаю нову зірку, яка б була така ж талановита. Почувши ваш спів, я був у захваті і не зміг втриматися та не поспішити за вами, щоб запропонувати контракт. А коли ви знепритомніли, то викликав швидку. Ну далі ви знаєте. Не заперечуйте нічого,- сказав він, коли помітив, що я хочу запротестувати.- Ця лікарня моя, тому вам не доведеться платити за лікування.

- Тож, оскільки не склалося раніше,- продовжив він після короткої паузи.- Пропоную зараз подумати над тим, щоб укласти контракт зі мною. Я можу виступити вашим продюсером та менеджером, а також в мене є багато корисних зв’язків, які знадобляться будь-якій співачці. В мене зараз обмаль часу, проте я розумію, в якому ви становищі тому залишу вам свій номер і як тільки надумаєте, то дзвоніть. Буду радий нашій співпраці.

Це була чудова пропозиція. І я з радістю б на неї погодилася, якби не одне але. Я людина, яка постійно нічого не встигає, а навчання в консерваторії забирає дуже багато часу, особливо якщо ти на останньому курсі. І я просто не змогла б поєднувати і навчання й музичну кар’єру.

Артур Тенант поклав свою візитку на столик поруч зі мною і вже збирався йти, як раптом я покликала його.

- Зачекайте. Я вже подумала. Мені б дуже хотілося працювати з вами, але було б дуже складно навчатися і їздити в турне або записувати нову композицію. Тому я змушена вам відмовити.

- Я вас розумію. Але ж….- почав він, проте я знову його перебила.

- Зараз у мене зломана рука і найтяжчі моменти в навчанні – завершальний етап, можна сказати. Тому в мене й так буде досить клопотів. Проте я була б рада почати співпрацю з вами влітку, коли закінчаться всі екзамени. До літа залишилося лише декілька місяців. Сподіваюсь, ви будете не проти.

- Та що ви, я тільки за. Цілком розумію ваші аргументи. Я й сам двадцять років тому був такий.

- Ви також співаєте?

- Ні. Співав,- зітхнув Артур, а в його очах неначе читався біль.- У мене був чудовий голос, агенти бігали за мною, щоб укласти контракт, а жоден концерт не обходився без мого виступу. Я був дуже популярним, хлопцем-загадковістю, адже постійно одягав маску, бо соромився того, що мене побачать рідні чи знайомі та впізнають. Хоча й сам не знаю чому. Коли я закінчував навчання в університеті, то мені запропонували контракт зі студією звукозапису. Я погодився. Але навчання на факультеті, присвяченому менеджменту та бізнесу забирало дуже багато часу. Я не встигав поєднувати все. Врешті-решт, мені здалося, що я і так популярний та що студія нічого не зможе зробити мені, тому зосередився на підручниках, написав дипломну роботу й успішно її захистив. А коли вже повернувся до реального світу, до студії звукозапису, то зрозумів, що мене просто замінили. Я намагався повернути своє сценічне ім’я, але через умови контракту, в які не надто вчитувався, все втратив. Мені було заборонено будь-де співати та виступати, ну й розповідати про те, хто я також. Нещодавно обмеження контракту спали, проте здоров’я вже не те що колись і я не можу проспівати навіть десяти секунд.