Голос моєї душі

Древня сила

Тихий шелест і шепіт вітрів
Пролунав відлунням долиною.
Поросли бур'янами поля,
Що колись доглядались людиною.

Не співає вже так соловей,
Не бриньчать на душі вже ті струни,
я не вірю з дитинства у фей
силу мають лише древні руни.

Що за магія тут простяглась?
Що чарує мій дух знепокоєний?
Мов гора велечезна звелась,
і стоїть вся така заспокойлива.

Я відчуваю у ній рідну душу,
доторкнутися хочу на хвилечку.
Та відірватись від неї не можу,
наче сила моя це, ой лелечки!

Вона в кожного з нас...непокорена!
Вона сильна, міцна але ніжна,
Вона - сила народу... нескорена!
Така чиста... моя білосніжна...

Подобається

#1799 в Різне
#445 в Поезія
#1230 в Молодіжна проза

Відредаговано: 06.04.2023