Розділ 49 – Брат проти брата

І тут з’явився він. 

З-за дерев вийшов Лоран. 

Той, кого вони не чекали побачити. 

Він рухався повільно, майже неквапливо, як хижак, що не бачить загрози. Його темні очі були холодні, ніби за ними вже не залишилося нічого людського. 

Рейвен завмер, коли з-за дерев з’явився брат. Він був іншим. Холодним, відстороненим, із порожнім поглядом, у якому більше не відбивалося нічого людського. 

— Лоран… — голос Рейвена здригнувся, але він швидко взяв себе в руки. — Отямся, чорт забирай! 

Лоран не відповів. Він зробив крок уперед, і темрява навколо нього здригнулася, наче живий організм, готовий розірвати все навколо. Його рухи були плавними, але неприродними, як у маріонетки, якою смикає невидима рука. 

— Це не ти, брат. — Рейвен стиснув кулаки, намагаючись ігнорувати болісний спазм у грудях. — Ти повинен боротися. 

Лоран зупинився, ледь нахиливши голову, ніби дослухаючись. Його губи ледь ворухнулися, але з них вирвався лише приглушений шепіт. 

— Пізно… 

А потім він кинувся вперед. 

Рейвен встиг зреагувати в останню мить, ухиляючись від удару. Лоран рухався блискавично, його руки залишали в повітрі сліди темної енергії. Він атакував із безжальною точністю, не даючи Рейвену ні секунди перепочинку. 

— Дідько… — Рейвен відскочив, спритно перекотившись убік. — Ти ж не хочеш убити мене, так? Бо тоді хто терпітиме твою нудьгу? 

Але Лоран не реагував. У його очах не було ані емоцій, ані впізнавання. 

Рейвен стиснув зуби. Все пішло не так. Він не хотів битися з братом. Але і вибору не було. 

Він атакував. 

Їхній бій був швидким і жорстоким. Рейвен рухався блискавично, ухиляючись від ударів, але Лоран передбачав кожен його рух. Удари стикалися з темною енергією, іскри летіли в усі боки. Рейвен відчував, що Лоран стримується — десь глибоко всередині він усе ще був там, усе ще боровся. 

— Лоран, досить! — крикнув він, відбиваючи черговий удар. — Ти можеш перемогти його! Це не ти! 

Лоран здригнувся. На мить його погляд став осмисленим, але потім темрява знову затягнула його свідомість. Він різко схопився за голову, здригнувшись. 

— Я… я не можу… — його голос був зламаним, сповненим муки. — Він не відпустить мене… 

Рейвен зробив крок уперед. 

— Брате, ти завжди був сильнішим. Ти хотів усе виправити, так? — його голос тремтів, але він не відступав. — Тоді борись. Не дай йому забрати тебе. 

Лоран знову здригнувся. Його дихання збилося, м’язи напружилися. Вперше за весь час у його очах з’явився біль. 

— Я хотів… усе виправити… — він підняв на Рейвена затуманений погляд. — Маму… Сестру… Я думав, що зможу врятувати їх… Але я… не контролюю себе… Він сильніший… 

Рейвен стиснув кулаки, відчуваючи, як у горлі встав клубок. 

— Лоран… 

— Убий мене, — прошепотів він, і в його голосі було відчай. — Поки я ще можу говорити… поки я ще я… 

Рейвен завмер, ніби його вдарили в груди. Він стиснув зуби, не в змозі дихати. Він знав, що це єдиний вихід. Але не хотів. Не міг. 

— Прошу… — голос Лорана здригнувся. — Я не хочу завдати тобі болю… 

Рейвен заплющив очі на секунду, а потім, стискаючи кулак, зробив крок уперед. 

Лоран не чинив опору. Він лише заплющив очі, і по його щоці скотилася одна-єдина сльоза. 

— Пробач, — видихнув він. 

Рейвен не сказав ані слова. 

Різким, швидким рухом він встромив руку в груди брата. 

Лоран здригнувся, його очі широко розплющилися. Його губи тремтіли, але він не видав жодного звуку. Повільно його тіло ослабло, і він безсило опустився на коліна. 

Рейвен обережно поклав його на землю, його руки тремтіли. Він дивився в темні очі брата, у яких уже не було темряви. Тільки спокій. 

— Дякую… — прошепотів Лоран, і його губи слабко всміхнулися. 

А потім Рейвен різким рухом вирвав його серце. 

Його очі закрилися, а тіло розсипалося в прах. 

Рейвен завмер, відчуваючи, як світ навколо спорожнів. Він повільно опустив голову, стискаючи зуби, але сльози вже текли по його щоках. 

— Чорт… — прохрипів він, закриваючи обличчя руками. — Чорт… 

Позаду лунали звуки битви, але в цю мить для нього нічого більше не існувало. 

Він щойно втратив брата.