Розділ 48 – Останній бар'єр

З-за дерев почали виходити постаті. Їх було багато — тіні, вирвані з нічних кошмарів. Їхні очі світилися тьмяним багряним світлом, рухи були різкими, неприродними, наче їх смикав невидимий ляльковик. 

Прислужники Ехо. 

— Чорт… — тихо видихнув Ейдан, притискаючи Емму до себе й здіймаючи вільну руку, готовий до бою. 

— Вони нас не пропустять, — напружено сказала Лілі, її вогняний клинок, зачарований Еммою, освітив обличчя, вирізаючи гострі тіні на землі.  

— Тоді доведеться зробити так, щоб вони не стали нам на заваді, — відповів Лукас, вихоплюючи кинджал і займаючи бойову позицію. 

Рейвен хижо всміхнувся. 

— Що ж, давно пора розім’ятися. 

Фігури заворушилися, і темрява навколо здригнулася. Потім роздався протяжний, нестерпний звук, схожий на хриплуватий сміх, і вони кинулися вперед. 

Бій почався. 

Ейдан метнувся вперед, його рухи були швидкими, як у хижака. Він схопив одну з тварюк, його янтарні очі спалахнули, і за мить тіло істоти розлетілося на частини, ніби розбите дзеркало. 

Лілі змахнула мечем, що спалахнув вогняною дугою, й розітнула груди одному з прислужників. Потвора захрипіла, але в ту ж мить її вразив Лукас, швидким ударом пронизавши темряву своїм кинджалом. 

Рейвен, як завжди, рухався хаотично, ухиляючись від ударів і спритно розкидаючи ворогів. Він усміхався, але його очі палали холодним вогнем. 

— Давай-давай, — проричав він, коли один із прислужників спробував напасти на нього. — Ти навіть не уявляєш, наскільки тобі не пощастило. 

Тварюка рвонулася вперед, але Рейвен миттєво зник із її поля зору й опинився за спиною, одним точним рухом розпоровши її. 

Але їх було занадто багато. 

Емма стояла біля вівтаря, важко дихаючи. Темрява всередині неї тремтіла, ніби намагалася вирватися назовні. 

Їй потрібно активувати печатку. 

Але як? 

— Потрібен час! — крикнула вона, відстрибуючи назад, коли один із прислужників потягнувся до неї кігтистими руками. 

— Не проблема, — кинув Ейдан, і в наступну мить його силует зник. 

Прислужник Ехо навіть не встиг усвідомити, що сталося, як його тіло вибухнуло хвилею темряви. Ейдан рухався надто швидко — блискавичний ривок, потужний удар у груди, і тварюка відлетіла, ламаючи гілки. 

Інша істота спробувала напасти збоку, але він розвернувся, схопив її за горло і, без жодних зусиль, стиснув пальці. Пролунав хруст, і створіння розсипалося в чорний пил. 

Його янтарні очі спалахнули в темряві. 

— Давай швидше, Еммо, — кинув він, ухиляючись від чергового удару. 

— Емма, роби, що повинна! — вигукнула Лілі, розрубуючи чергового ворога. 

Вона вагалася. 

— Ми їх затримаємо! — рявкнув Рейвен, різко ухиляючись від удару. 

Емма зустрілася поглядом з Ейданом. 

У його очах було все — довіра, впевненість, лють. 

— Повір нам. 

Вона ковтнула клубок у горлі, потім розвернулася до вівтаря. 

Перед нею — розтріскана кам’яна плита, покрита древніми рунами. Вони ледь світилися, але коли вона торкнулася їх кінчиками пальців, повітря задрижало. 

«Ти знаєш, що робити.» 

Голос пролунав у її голові, тихий, але не її власний. 

Глибокий вдих. 

Вона розтиснула кулак, спостерігаючи, як крапля її крові впала в заглиблення на камені. 

Земля здригнулася. 

Спалах. 

І тоді вона почула крик — голос, сповнений гніву та болю. 

Ехо зрозумів. Вона його знайшла.