Розділ 39 – «Поріг Темряви»

Старі книги, які Емма розклала на столі, пахли пилом і часом. На пожовклих сторінках ховалися таємниці, які її дід, здається, забрав із собою в могилу. 

— Тут є згадка про підземелля, — пробурмотіла вона, проводячи пальцем по рядках. — У цій частині міста давно існує мережа тунелів. Вони використовувалися ще за часів старих поселень… 

Лукас скептично примружився: 

— Ти хочеш сказати, що її тримають десь у катакомбах? 

— Логічно, — подала голос Лілі. — Якщо Ехо справді планує використати її як провідника, він би сховав її в місці, де його сила найбільш стабільна. 

Рейвен ліниво потягнувся, сидячи на підвіконні: 

— Прекрасно. Ліземо в лігво монстра. Прямо як у казці. Тільки без щасливого кінця. 

Ейдан уважно переглядав книги, а потім підняв голову: 

— У записах діда йдеться про мітки. Символи, які вказували шлях у ці катакомби. Якщо ми їх знайдемо… 

Емма різко захлопнула книгу: 

— Ми знайдемо Джессіку. 

У кімнаті запала тиша. 

— Нам знадобиться зброя, — сказав Лукас. — Магія, звісно, круто, але якщо щось піде не так… 

Ейдан кивнув. 

— У мене є дещо. 

Він витягнув із внутрішньої кишені невеликий кинджал із рунами, вигравіюваними на лезі. 

— Це не звичайна зброя, — пояснив він. — Вона зачарована проти істот, подібних до Ехо. 

Рейвен усміхнувся: 

— Ну тепер точно почуваємося героями. 

Лілі встала з крісла: 

— Тоді не будемо гаяти час. 

Емма обвела всіх поглядом. Вони не були командою, але їх об’єднувала спільна мета. 

— Вперед. 

Зібравши все необхідне, вони вийшли на вулицю. 

Місто здавалося занадто тихим, навіть вітер стих, ніби причаївся. 

— Ніхто не помічає, що стало… якось моторошно тихо? — пробурмотіла Лілі, озираючись. 

— Це пастка, — сказав Ейдан. 

Рейвен усміхнувся: 

— Ну нарешті, а то вже нудно стало. 

Тіні згущувалися, спотворені силуети рухалися до них з усіх боків, їхні обриси пульсували, ніби не могли повністю матеріалізуватися. Повітря наповнився глухим шепотом, що лунав просто в їхньому розумі. 

Коли перша істота кинулася на них, Лілі зойкнула, стискаючи кулаки. Її очі металися від однієї тіні до іншої, дихання збилося. 

— Це… це ж не може бути реальним, — видихнула вона, відступаючи. 

Лукас швидко вихопив ніж, але його рука тремтіла. Він не був боягузом, але бачити, як темрява оживає і кидається на них, було занадто. 

— Чорт, — пробурмотів він, коли один із силуетів метнувся до нього. Він машинально змахнув ножем, але лезо пройшло крізь повітря. 

— Лукас, пригнись! — крикнула Емма. 

Він не встиг зреагувати, але в ту ж мить спалах сріблястого світла пронизав ворога. Істота затремтіла, її обриси розчинилися і зникли. Лукас різко обернувся до Емми, чия рука все ще світилася. 

— Це ти зробила? — прошепотів він. 

Рейвен хмикнув: 

— Ласкаво просимо в жорстоку реальність. 

Лукас міцніше стиснув ніж, цього разу без тремтіння. 

— Гаразд. Що робимо далі? 

Ейдан вихопив кинджали, і його бурштинові очі спалахнули, мов відблиск полум’я в темряві. 

Рейвен усміхнувся, роблячи крок уперед. У його рухах не було поспіху — лише впевненість хижака, який знає, що полювання вже почалося. 

— Емма, за мною! — крикнув Ейдан, метнувши один із кинджалів у найближчу тінь. Зброя прошила істоту, але та не сповільнилася, лише здригнулася, немов від роздратування. 

— Не працює? — Рейвен схилив голову, спостерігаючи за наближенням силуетів. — Ну що ж, тоді так… 

Він зірвався з місця, його рухи були швидкими, як у хижака. Тінь, що першою кинулася на нього, зникла, не встигнувши торкнутися мети. Друга спробувала охопити його, але він із силою розірвав її на шматки, його пальці, тверді, як сталь, розпороли темну матерію, залишаючи після себе лише розсіюваний дим. 

Емма залишилася в центрі, її серце шалено калатало. Вона витягнула руку, згадуючи, як відчувала свою силу раніше. Магія завібрувала в повітрі, немов відгукуючись на поклик. 

— Сконцентруйся! — рикнув Ейдан, відбиваючи ще одну атаку. — Ти сильніша за них! 

Вона заплющила очі, відчувши, як у грудях розгорається тепло. Коли вона відкрила їх, світ навколо сповільнився. Нитки світла, ледь помітні, тягнулися від неї до всіх істот. Вдих. Видих. Її пальці здригнулися, і спалах сріблястого сяйва розірвав простір перед нею. 

Перший крик пролунав миттєво — одна з істот розсипалася на попіл. Інші затремтіли, ніби щось потрясло їх до глибини. 

— О, це вже цікавіше, — протягнув Рейвен, відбиваючи новий удар. — Давай, принцесо, випали їх! 

Емма не чула його слів. Вона підняла руки вище, впускаючи в себе потік магії. Простір знову здригнувся, сріблясте світло спалахнуло, охоплюючи ворогів. Їхні тіла корчилися, спотворені сутності зникали у вирі енергії. 

Коли все стихло, лише попіл повільно осідав на землю. Повітря було важким, просякнутим залишками чужорідної сили. 

Ейдан глибоко вдихнув, оглядаючи поле бою. 

— Вони скоро пришлють ще, — сказав він, струшуючи руки. — Треба йти. 

Рейвен усміхнувся, струшуючи залишки попелу з пальців. 

— А мені сподобалось. Повторимо? 

Емма видихнула, відчуваючи втому, але всередині неї щось прокинулося. Вона поглянула на свою руку, де ще тліло сріблясте світіння. 

— Вперед, — твердо сказала вона.