Розділ 34 – «Сліди Темряви»

Емма сиділа на підлозі у своїй кімнаті, оточена свічками, чиє мерехтливе світло відкидало тіні на старі сторінки дідової книги. Перед нею лежали невелика чаша з водою, кілька символів, намальованих крейдою на дерев'яній підлозі, і клаптик тканини, що належав Джессіці. Ейдан стояв неподалік, притулившись до стіни, і спостерігав за нею з непроникним виразом обличчя. 

— Ти впевнена, що це гарна ідея? — його голос звучав м'яко, але в ньому відчувалася напруга. 

— У мене немає вибору, — відповіла Емма, не відриваючись від книги. — Якщо ми не знайдемо її раніше… 

Вона глибоко зітхнула, поклала долоні на краї чаші й почала читати заклинання. Слова стародавньою мовою зривалися з її губ, і повітря в кімнаті загусло, ніби перед грозою. Вода в чаші почала вібрувати, а полум'я свічок здригнулося, ніби від пориву вітру, якого не було. 

Раптом різкий поштовх пронизав Емму. Перед її очима спалахнули розмиті образи: темне приміщення, кам'яні стіни, Джессіка, що зіщулилася в кутку, її дихання уривчасте, сповнене страху. Але щось було поруч. Чиясь тінь майнула за її спиною. Щось зловісне. 

Емма різко відсахнулася назад, хапаючись за голову — гострий біль пронизав скроні. Ейдан кинувся до неї, схопивши за плечі. 

— Емма! Що сталося? 

Вона судомно ковтнула, намагаючись зосередитися на реальності. У ту ж мить по всьому будинку мигнули лампи, а потім світло згасло. Настала глибока темрява. 

— Чорт, — прошепотів Ейдан. — Це було не просто видіння, так? 

Емма мовчки похитала головою, намагаючись відновити дихання. Тепер вона знала, що Джессіка жива. Але вона також знала, що поруч із нею є щось небезпечне. 

Повітря в кімнаті стало густішим, ніби світ навколо втратив стабільність. Її пальці стислися в судомному русі, а в грудях щось стиснулося так сильно, що вона не змогла вдихнути. 

— Емма, що з тобою?! — голос Ейдана лунав ніби здалеку, приглушено, наче крізь товщу води. 

Темрява згущувалася. 

В її голові пролунав шепіт. 

"Ти слабка." 

Голова різко запаморочилася. Її руки смикнулися, немов невидима сила зімкнулася на її тілі. Символи на підлозі затремтіли, крейдяні лінії самі по собі почали стиратися, ніби їх засмоктувало у щось невидиме. 

"Ти не зможеш її врятувати. Ти навіть себе не врятуєш." 

Світ знову затремтів, її тіло різко стало ватним, очі застилала пітьма. 

Емма відкрила рота, намагаючись щось сказати, але її голос загубився. У скронях запульсувало розпечене лезо болю, а в наступну мить вона більше не відчувала підлогу під собою. 

Все навколо потемніло. 

Вона почула власний різкий видих — і впала в непритомність. 

Ейдан встиг підхопити її перш ніж вона вдарилася об підлогу. Його руки стисли її плечі, а серце калатало у грудях. 

— Емма! Чорт, тільки не це… — він обережно підняв її, намагаючись розгледіти її обличчя в тьмяному світлі. 

***

Тим часом на околиці міста, серед зарослих кущів, лежало понівечене тіло. Шериф Натан стояв над ним, вдихаючи важкий металевий запах крові. Його люди прочісували місцевість у пошуках доказів. Хтось запалив ліхтар, освітивши розірвані сліди на землі — ніби жертву тягли крізь бруд. 

— Хтось її сильно покалічив, — пробурмотів один з офіцерів, оглядаючи тіло. — Грудна клітка розірвана, наче… кігтями. 

Натан насупився. За свою кар'єру він бачив чимало вбивств, але це було іншим. Надто жорстоким. Надто… дивним. 

— Ми знайшли це поруч із тілом, — пролунав голос іншого поліціянта. Він простягнув Натану клаптик тканини. Вона була просякнута кров’ю і розірвана в кількох місцях, але навіть при слабкому освітленні можна було розгледіти, що колись це була дорога тканина, можливо, частина одягу. 

Натан уважно розглянув знахідку. 

— Перевірте записи з камер на найближчих вулицях. Мені потрібні будь-які зачіпки. І негайно передайте це судмедекспертам. 

Офіцери кивнули й розійшлися виконувати завдання. Натан ще раз подивився на тіло. Глибоко в душі в нього закралася підозра: це було не просто чергове вбивство. Тут було щось більше. 

Десь удалині завила сирена, сигналізуючи про прибуття криміналістів. Двоє експертів підійшли до тіла, оглядаючи його з професійною зосередженістю. 

— Сліди на тілі… — один із них глянув на Натана, його обличчя трохи зблідло. — Це не просто кігті. Тут присутнє щось аномальне. Глибина розрізів і характер пошкоджень не відповідають жодній відомій зброї, а також це не схоже на тварину..

Натан стиснув губи. Він відчував це від самого початку. У цій справі було щось, що виходило за рамки звичайної жорстокості. 

— Перевірте, чи можна визначити ДНК нападника? — запитав він. 

— Спробуємо, але… — експерт вагався. — Я не впевнений, що тут є щось людське. 

У цей момент один з офіцерів підбіг до шерифа, тримаючи в руках планшет із записами з камер спостереження. 

— Шериф, у нас є дещо. — Він розгорнув екран. — Подивіться ось сюди. 

На записі з камери, встановленої неподалік, виднілася постать. Висока, неприродно рухлива, з неясними обрисами. Вона з’явилася в полі зору всього на кілька секунд, але цього вистачило, щоб Натан відчув крижаний холод у шлунку. 

— Що це?.. — його голос був ледь чутний. 

Експерт подивився на нього з таким самим ошелешеним виразом. 

— Не знаю, шериф....