Розділ 16 – «Межа між світами»

Емма сиділа на краю ліжка, стискаючи телефон так сильно, що кісточки пальців побіліли. 

Кожен клік приносив новий абсурд: 

"5 ознак, що ти відьма" 

"Як викликати магію вогню — прості кроки!" 

"Перевертні: реальність чи вигадка?" 

Вона зціпила зуби. 

— Господи, це все просто нісенітниця, — пробурмотіла вона, відкриваючи чергове посилання. 

На одному з форумів хтось розповідав, як "відчув енергію в руках і зміг розпалити вогонь", але подробиці звучали настільки безглуздо, що Емма кинула телефон на ліжко і важко зітхнула. Всередині наростало відчуття безсилля. Усе, що вона знаходила, здавалося або фальшивкою, або маренням. 

"Може, я просто схожу з розуму?" — подумала вона, обіймаючи коліна. Але спогади про світіння амулета і загадкову постать у тумані були надто реальними, щоб їх ігнорувати. 

Емма вирушила до бібліотеки, намагаючись переконати себе, що там знайде більш серйозні джерела. Усередині панувала звична тиша, порушувана лише шелестом сторінок. Вона швидко знайшла розділ "Міфи та легенди" і почала перегортати книги. Сторінки рясніли описами демонів, магічних ритуалів і стародавніх проклять. 

"Істоти, що живляться страхом…" 

"Перевертні, чиї душі назавжди пов’язані з місяцем…" 

"Вампіри, вічні діти ночі, що не знають спокою…" 

Її пальці завмерли на сторінці. 

Символ. 

Такий самий, як на амулеті. 

У цей момент світло в бібліотеці здригнулося. Легка рябь пробігла по повітрю, ніби хтось невидимий зробив поруч з нею подих. Сторінки книги перегорнулися самі собою. 

Емма різко відсахнулася. 

— Що за… 

Вона подивилася на бібліотекарку — але та нічого дивного не помітила. 

"Може, це й справді все дурниці," — подумала вона, відчуваючи, як всередині підіймається роздратування. 

Але одна з книг привернула її увагу. Вона називалася "Легенди Ешвуда". Обкладинка була стара, потріпана, але золоті літери на корінці виділялися. 

Емма розгорнула книгу й почала читати про прокляті ліси та зниклих людей. 

"Місцеві шепотілися про тіні, які виходили з лісу вночі, забираючи тих, хто не встиг сховатися. Деякі казали, що бачили світні очі в темряві, перш ніж зникнути назавжди." 

Емма відчула, як її руки похолоділи. Ці описи були моторошно знайомими. 

Вона різко зачинила книгу, не знаючи, що робити далі. 

Коли Емма вийшла з бібліотеки, її зустріла Лілі. Та стояла біля сходів, весело махаючи їй рукою.  
— Привіт! — сказала Лілі, лукаво всміхнувшись. — Ти виглядаєш так, ніби боролася з бібліотечним пиловим монстром і програла. Все гаразд?  

— Так, — швидко відповіла Емма, ховаючи книгу за спину. — Просто… дещо вивчала. 

— Ти впевнена? — Лілі примружилася, ніби щось запідозрила. — Ти не виглядаєш, як людина, яка готується до лекцій. 

Емма відчула, як у грудях усе стиснулося. Лілі завжди була занадто спостережливою. 

— Слухай, а давай відволічемося? — запропонувала подруга, ніби прочитавши її думки. — Пішли в парк. Свіже повітря тобі точно не завадить. 

Спершу Емма хотіла відмовитися, але потім вирішила, що це може допомогти. Їй справді потрібно було відволіктися. 

У парку все виглядало спокійним. Листя шаруділо під легким вітерцем, а сонце пробивалося крізь гілки дерев, створюючи приємну гру світла й тіні. 

Лілі сіла на траву, дістала блокнот і почала малювати. 

Емма ж притулилася до дерева, намагаючись заспокоїтися. Але всередині все одно було неспокійно. 

Її погляд затримався на гілках, які злегка гойдалися, хоча вітер був майже непомітний. 

Вона заплющила очі… 

І через мить відчула, як повітря навколо стало дивно щільним. 

Листя під її ногами здригнулося. 

Одне за одним вони піднялися й закружляли навколо неї. 

Емма дивилася, затамувавши подих. 

Це був не вітер. 

Це була вона. 

Її серце закалатало. Вона не знала, як це зупинити. 

Але Лілі, здавалося, нічого не помічала, повністю занурена у свій малюнок. 

Емма зосередилася, змусила себе заспокоїтися. 

Через мить вітер стих, а листя знову опустилося на землю. 

— Ти чого така тиха? — запитала Лілі, піднімаючи голову. — Щось сталося? 

— Ні, — швидко відповіла Емма, ховаючи тремтячі руки за спину. — Просто задумалася. 

Але всередині її все ще трусило. 

Вона відчула тепло в долонях і несвідомо торкнулася амулета під светром. 

Магія була поруч. 

Неначе тихий шепіт, який вона не могла ігнорувати. 

Телефон завібрував у кишені.Повідомлення.Ейдан. 

"Тобі варто бути обережнішою." 

Емма завмерла. 

Вона різко оглянулася — але в парку нікого не було. 

Як він дізнався? 

Її пальці зависли над екраном, але відповісти вона не змогла. 

В повітрі все ще відчувалася тремтлива енергія. 

Наче хтось спостерігав. 

— Емма? — знову покликала Лілі. — Все добре? 

Емма швидко сховала телефон і кивнула. 

— Так, просто повідомлення. Нічого важливого. 

Коли вони повернулися в кампус, небо вже темніло, а легкий вечірній вітер наповнював повітря прохолодою. 

Лілі весело розповідала, як цікаво буде наступного тижня на щорічних студентських змаганнях. 

Емма слухала її, киваючи… 

Але думками була зовсім в іншому місці.