Шовковий вирій - хвіст комет,
Бедла хризаліс не тримає.
Оков душі тріщить корсет,
Душа невільниці втікає.
Над прірвою, у пірует,
Де чорні маски смог вдихають,
Згасає іскри силует,
А глядачі цього й чекають…
Від оплесків тремтить паркет,
За мить сидіння вже порожні.
А на підлозі лиш корсет…
Душа втекла… парить назовні.
Лети, палай, проріж цей дим!
Розбий скляні крихкі кайдани.
Ти стала світлом неземним,
А інші - хай лиш бачать рани!
Відредаговано: 13.10.2026