Розділ 3 . Остання симфонія

Клавіші вилітали з піаніно, наче зуби розлюченого звіра. Музична кімната заповнилася гуркотом, від якого заклало вуха. Ехоглот відчував свій кінець і намагався поглинути все навколо. Чорні ноти-оси жалили повітря, а струни спліталися в тугий кокон, закриваючи вихід.

​— Майя, він забирає світло! — закричала Надя, міцно стискаючи камертон, що палахкотів у її руках.

​Майя зрозуміла: просто шуміти недостатливо. Треба дати монстру те, чого він боїться найбільше — гармонію.

​— Надя, камертон у центр! Фенріре, Бліку — разом! — скомандувала Майя.

​Вона схопила камертон разом із сестрою. Вони зробили крок прямо до роззявленої пащі піаніно, де замість струн тепер вирувала чорна безодня звуків. Фенрір стрибнув уперед, обхопивши дівчат своїми сріблястими крилами-щитами, а Блік заскочив на залишки клавіатури й почав ритмічно бити лапами по вцілілих клавішах, створюючи чіткий, спокійний темп.

​— Зараз! — вигукнула Майя.

​Вони встромили камертон прямо в серцевину інструмента, між два центральні молоточки.

​ДЗІ-І-І-І-І-І-ІНЬ!

​Звук був такий чистий, що час на мить зупинився. Срібна хвиля світла вирвалася з камертона, пронизуючи чорне дерево. Струни, що тягнулися до дівчат, почали перетворюватися на золоті нитки і розсипатися іскрами. Чорні ноти спалахували й зникали, наче метелики у вогні.

​Ехоглот видав останній фальшивий звук — довге, ниюче зітхання — і розчинився в повітрі.

​Раптом піаніно зачинилося. У кімнаті запала ідеальна, цілюща тиша. Стіни перестали тремтіти. Двері знову стали справжніми, і в щілину під ними пробилося м'яке світло коридору.

​На підлозі, прямо біля педалей, лежав синій м'ячик Наді. Він був цілий і неушкоджений, наче його ніхто й не торкався.

​— Він... він просто хотів, щоб його налаштували? — тихо запитала Надя, піднімаючи іграшку.

​Майя подивилася на старе піаніно. Воно більше не виглядало загрозливим. Тепер це був просто старий музичний інструмент, який нарешті знайшов спокій.

​— Ні, Надю. Він хотів, щоб ми забули про красу звуку. Але ми нагадали йому, що таке справжня музика.

​Дівчата вийшли з кімнати, обережно зачинивши двері. Блік гордо йшов попереду, піднявши хвоста, а Фенрір розчинився в тіні, залишивши після себе ледь помітний запах озону.

​Коли вони проходили повз кухню, бабуся Олена, не відриваючись від приготування чаю, сказала:

— Гарна була мелодія, дівчата. Дуже чиста. Давно я такої не чула в цьому домі.

​Майя посміхнулася. Вона знала: відтепер музична вітальня більше не була забороненою. Вона була просто місцем, де дерево нарешті навчилося мовчати.