Голодні

Темрява. Темрява була повсюди. Вона була в крижаному нічному повітрі; у непроглядному мороці, що щільно вкутав ліс; в хмарному, нажаханому небі, котре боялося показати хоча б тоненьке сяйво місяця. Голодні не любили світло місяця. Темрява наче кришка домовини — лишає за собою лише мертву тишу. Звірі це відчували. Вони розуміли, тож навіть злісні хижаки не наважувалася й пискнути. В їхній ліс завжди приходить темрява. І Голодні любили темряву. Голодні були втіленням темряви. Плоттю, кров’ю і продовженням її ненаситної жадоби. Її досконалими дітьми. 

— Кi-i-i-i! — несподівано прокотилося нічним лісом.

Голодний завмер. Було в цьому раптовому, віддаленому, пронизливому криці щось… інтригуюче. Дитинча Голодного за своє життя не відчував нічого подібного. Він швидко побіг темним лісом, лавіруючи між дерев. Бридкі, пазуристі лапи не видавали за собою жодного звуку. Чуття хижака, яким його рід любляче наділила темрява, вловило серед дерев рухи старших родичів, що з такою ж цікавістю неслися до джерела раптового крику. Вже скоро вони були на місці. Найпершим привернув увагу дитинча Голодного запах свіжої крові. Він і його рідня активно знюхували холодне нічне повітря, що тільки пласкі носи дригалися на кажанячих мордах. Він любив кров, але ця пахла дивно. Дитинча Голодного підняв погляд догори і, привертаючи увагу, пискнув тихим звуком, що могли почути лише діти темряви.

До широкого дерева була прибита вона. Пазуристі лапи його молодшої сестри були зламані й перебиті, а з горлянки стікала кров, що мішалася з брудом на чорній шерсті. Понівечена мордочка з вирваними очима, що поклали до ікластої пащі, вселяла жах у серця дітей темряви.

Великі вуха дитинчати почули короткий свист, але було запізно. Родич, що стояв позаду не встиг й гаркнути, як голова злетіла з плечей. Голодні загрозливо зашипіли у темінь ночі. Очиська бігали в намаганнях зловити рух. Вони — горді діти темряви! Досконалі! Найкращі!!! Проте кров Голодних вже поливала землю. Одна за одною, голови падали додолу, наче ніколи й не були частиною великих волохатих тіл.

Дитинча Голодного згорбився, відступаючи. Що це за дрижаки пройшлися тілом? Звідки дивний біль у грудях? Чому дивлячись на помираючих родичів його лапи сіпаються, як у нажаханої здобичі? Він вперся спиною в дерево. Серце гатило у вухах, аж доки не спинилося назавжди.