Розділ 3

Під вечір четверо друзів зібрались на спортивному майданчику. Так було завжди. Спочатку вправи на перекладині та брусях, а тоді й футбол. Сюди сходилися мало не усі хлопчаки із села, старші тринадцяти років. Інколи навіть бились об заклад чи то на кількість підтягувань, чи то відтискань. Переможець міг отримати пляшку солодкої води «OLIMPIA» чи пачку м’ятних жувальних гумок «STIMOROL».

–І навіщо ти з тим новачком розмовляв? – набивав футбольний м’яч Степан.

–Він ніби нормальний, – знизав плечами Володя. – Просто не може звикнути. У нашому класі всього п’ять хлопців. Нас четверо і Вітя. Ми усі дружимо з дитинства. Не думаю, що він буде лишнім у нашій компанії.

–Я не проти, – знизав плечами Олег. – Лиш би не зазнавався. Терпіти не можу задавак.

–І не потрібно, – зістрибнув з брусів Олексій. – Буде носа залишати, нехай йде під три чорти. Якщо ж ні – стане п’ятим в компанії. Як ви на це дивитесь?

Друзі погодившись, закивали.

–Ну що, спортсмени?

Це Федір прийшов зі своїми друзяками, Романом та Василем. Перший був досить громіздким, хоч і не сказати, що товстим. Скидався на амбала, трішки тупуватого, готового зробити все, що йому накажуть. Власне так і було. Другий був худорлявим, хоч і досить високим. Але він постійно горбився і гундосив крізь ніс, надаючи собі вигляду, такого собі, крутелика.

–Здоров, – привітався Олексій. – Чекаємо поки достатньо людей назбирається, щоб у футбол пограти. Ви будете?

–Кому нафіг потрібен твій футбол? – затягнувся цигаркою Василь і сплюнув, випускаючи дим. – Двадцять два дебіла за одним м’ячом бігають.

–Може на перекладину? – єхидно усміхнувся Федір і зняв футболку. На його тілі заграли м’язи. – Хто більше підтягнеться? Об заклад.

–Оце вже ні, – не погодився Олег.

–Що слабо? Тоді давай на пиво.

–Ми не п’ємо пива, – знизав плечами Володя.

–Я й забув, що ви ще засранці. По скільки вам років? Тринадцять. – зареготав Федір і прикурив цигарку, поглядаючи на хлопців з-під лоба.

Слідуючи його прикладу загеготали Роман і Василь.

–Чотирнадцять, – нахмурився Олег.

–Ви ж он які спортсмени. Давайте я допалю і позмагаємось. Один проти двох вас. Ваші підтягування додаються, – стояв на своєму Федір.

–Зі своїми друзями змагайся, – буркнув Степан. – Я можу запропонувати лише футбол.

–Ти, що страх загубив? Думай, що базариш, – кинув і затоптав цигарку Василь. – Давай, стрибай на перекладену, розумник. М’яча копати і дурний може.

–І не подумаю, – крутнув на руці м’яча Степан.

–Тоді біжи за пивом, сцикло, – наблизився Федір і вхопив Степана за комір. – Кожному з нас по пляшці. Будемо вважати, що ти програв. Якщо ж ні, то... – кулак замайорів перед обличчям і навіть торкнувся кінчика Степанового носа, – сам знаєш.

–Забери лапи, – шарпнувся хлопець, хоч це видалося намарним.

–Чув, що тобі сказано? Відпусти! – рвонув на захист друга Олексій, але дорогу йому перегородила туша Романа. Здоровань вхопив хлопця за плече і жбурнув, немов іграшку. Той покотився по землі і головою гепнувся об металеву трубу.

–Сказано ж, – не відпускав Степана Федір, – проспорив, значить біжиш по пиво.

–Ага, – реготнув Василь, спльовуючи крізь зуби, – бо засцяти – також поразка.

–Ви що, не маєте до чого вчепитись? Якого біса вам потрібно?! Знайдіть таких, як самі і шарпайтесь. – голос Володі тремтів, але він все ж ступив крок вперед і стиснув руки в кулаки. – Тільки до слабших і можете, що руки простягати.

–Ти глянь який грізний, – пихнув димом Василь. – Аж страшно стало. Ой дивись, як я трясусь, – затремтів вдавано і одразу ударив Володію в живіт.

Той зойнув і ступив кілька кроків назад. А тоді впав на коліна, намагаючись вхопити хоч трохи повітря.

Олег кинувся на допомогу друзям. Степан в той самий час кинув м’яча в обличчя Федору. Але що одне, що інше не допомогло. Олег налетів на масивну руку Романа і впав на спину, в намаганні вловити світ, що невпинно крутився перед очами. Степан же отримав від Федора удар в щелепу. Ноги його підкосились і він осів на сідниці, тримаючись за щоку, що пашіла та миттєво набралась багряним.

–Чому ви такі вперті, придурки? – Федір дивився на Степана зверху вниз.

В одній руці він тримав м’яч, іншою замислуватими рухами розкрив ніж-метелик.

–Оце ж треба по морді отримати, щоб збігати по пиво? – лезо ножа пройшло по поверхні м’яча. – Кожного разу одне і те ж. Але тепер я вас жаліти не буду. Пробитий м’яч стане вам уроком, придурки безхребетні.

Федір замахнувся, щоб відігнати лезо в шкіряного, але його зупинив голос позаду.

–Я з тобою позмагаюсь.

–О! Новенький, – ошкірився Василь, обернувшись. – Ти що тут забув?

–Це мої друзі, – знизав плечами Віктор.

–Бачите, пацани, – оглянув своїх друзів Федор, – я ж казав, що кликуха Дятел йому підходить в самий раз.

–Ага, – рот Романа розплився в огидній зверхній усмішці.

–Такий самий довбодятел, як і ці четверо, – цвиркнув слиною крізь зуби Василь. – Також хоче по кабіні отримати.

–Ти ж хотів побитись об заклад з нами. Найкращий з вас проти мене. На перекладені. Згода?

Від несподіванки усі пороззявляли роти. Четверо друзів збилися докупи, протираючи за побиті місця і запитливо переглядались. Вони не могли повірити, що новенький ось так нерозважливо розмовляє з Федьою. Знали ж бо, що сильнішого у школі, за нього немає.

Роман з Василем також застигли на якийсь час. Такого, на їхню думку, хамства вони не сподівались.

–То що, так і будемо стояти? – запитально звів брови Віктор.

–Давай спробуємо, якщо так бажаєш, загиблику, – направив вдавано грізно ножа на Віктора Федір. Він повільно наблизився і демонстративно зіграв грудними м’язами. Федір був не набагато вищий від Віктора, але явно кремезніший. – Я перший. Люблю дивитись, як потім суперники борсається, немов сардельки на перекладені.

–Гаразд, – байдуже відповів Віктор. – Але м’яча віддай. Ти ще не виграв.

–Ха! Ви чули? Ти що, малий, борзоліну об’ївся? – підкинув м’яча на руці Федір. А тоді розвернувся і з усієї сили жбурнув ним в Степана. – Нехай буде поки що так. Але тепер умови змінились. Якщо... Хм... Коли програєш, купуєш кожному з нас по два пива. Я забираю м’яч і кожного разу, коли ви захочете пограти свій дурнуватий футбол, будете платити.