Розділ 4

Олексій припаркував свій сріблястий «Mitsubishi Lanser» поруч з будинком. Він взяв з заднього сидіння букет червоних троянд і швидко піднявся східцями на другий поверх. Сподівався, що дружина не встигла побачити його через вікно. Біля дверей у квартиру Олексій зупинився, витяг з внутрішньої кишені куртки невеличкий оксамитовий футляр. Відкрив, переконався, що його подаруок – золотий перстень – на місці. Десять років подружнього життя – це немалий шлях і вони пройшли його гідно. Звичайно не все було гладко, але подружжя побороло усі незгоди, знайшли рецепт, того розчину, завдяки якому, цеглина за цеглиною, побудували міцну сім’ю. Вони виплекали, вилеліяли, виростили своє кохання з маленького паростка до міцного дерева. Їх можна було назвати прикладом справжньої сім’ї.

Олексій навмисне постукав у двері, а не відмикав їх власним ключем. Ще й прикрив вічко долонею, щоб дружина не побачила хто за дверима.

– Хто? – почувся її голос.

– Поліція.

Двері відчинились. На порозі з’явилась тендітна жінка з зав’язаною на голові косинкою і фартухом на грудях і поясі.

– Слухаю вас, пане поліцейський, – вона вдавано вперла руки в боки. – Ви прийшли мене заарештувати?

–Може пізніше, коли діти заснуть, – усміхнувся Олексій.

– Ловлю на слові.

– Вітаю, кохана, з річницею шлюбу, – він підніс букет.

– Дякую, коханий, – вона прийняла подарунок, вдихнула аромат квітів і ніжно поцілувала чоловіка, – заходь.

– Це ще не все, – сказав Олексій, зачинивши за собою двері.

– Ого, ти мене таки розцяцькаєш.

Олексій простягнув футляр.

– Надю, дякую тобі за ці прекрасні роки, що ми провели разом. Я кохаю тебе.

– І я тебе. Дякую, що ти був опорою увесь цей час для мене. Не уявляю свого життя без тебе. Я звичайно хотіла вручити тобі подарунок ввечері, але, якщо ти почав так швидко, тоді прийми і мій.

Надя протягнула чоловіку невелику, запаковану в подарунковий папір, коробку.

– Невже? – усміхнувся Олексій.

– Одягни.

Він відкрив подарунок. Це був вишуканий наручний годинник марки «Carnival». Хай він і був далеко не найдорожчий, але головне це увага. Олексій одів годинник і щиро усміхнешся до дружини.

– Дякую, – сказав Олексій і обійняв Надю.

– Ми також вас вітаємо, – з кімнати в коридор вибігли двійко дітей. Дев’ятирічна Настя і шестирічний Максим.

– Ось, – простягнув хлопчик саморобну відкриту, – це ми самі зробили.

– От і дурненький, – перебила дівчинка, – спочатку потрібно сказати привітання, а тоді уже вручати подарунок.

– А от і ні. Немає такого правила.

– Я кажу, що є. Я старша від тебе і знаю краще.

– Ну все, – перервала сварку дітей Надя, – нам приємно, що ви нам зробили такий прекрасний сюрприз, але, якщо не хочете його зіпсувати, перестаньте гризтися.

– Добре, – в один голос відповіли діти і побігли в кімнату, як завжди про щось сперечаючись.

– І коли вони перестануть? – зітхнула Надя.

– Можливо, коли виростуть.

– Можливо. На роботі усе добре?

– Так.

Цими словами зазвичай розмови про роботу Олексія закінчувались. Вони давно про це домовились. Служба в поліції, ще й у кримінальному відділі вимагала конфіденційності. А коли справи доходили до розслідування вбивств – це була не найкраща тема для розмови. Хоч у невеликому містечку, районному центрі, з населенням двадцять з невеликим тисяч людей, справи здебільшого обмежувались крадіжками чи вуличними бійками. Щось серйозне траплялось відсили кілька разів рік.

– От і добре. Іди переодінься, скоро буде вечеря. Твої улюблені курячі гомілки.

– Ого, ти мене балуєш.

Олексій лежав у спальні і читав книгу, коли увійшла Надя. Чорний напівпрозорий пеньюар прикривав її тіло рівно на стільки, щоб залишити місце для еротичних фантазій. Вона сперлась об одвірок сексуально вигнувши талію.

– Зачекався, коханий?

– О, так.

Її фігура залишалась спокусливою, не зважаючи на народження двох дітей. Надя показово крутячи стегнами підійшла до чоловіка і сіла зверху. Вони цілувались, як вперше, пристрасно, шалено, захланно. Аж поки Надя не відірвалась від вуст чоловіка і сказала:

– Тихіше, не забувай, що діти в сусідній кімнаті.

– Добре, – в його голосі проскочили нотки розчарування.

– Завтра відвеземо їх до моєї мами і зможемо робити, що нам закортить.

– Ну дивись, я зловив тебе на слові, – Олексій знову припав до вуст дружини.

Вони ще довго лежали і розмовляли, згадували той час, коли зустрічались. Як Олексій крав батьків мотоцикл «Планета-3» і їхав за двадцять п’ять кілометрів до своєї коханої. Потім, звичайно, отримував прочухана. Але хіба така дрібниця може зупинити закоханого юнака. Навіть, якби його прив’язали до стовпа, він все одно б знайшов можливість звільнитись і помчати до дівчини. Хоч на край світу.

Олексій ще, як слід не заснув, коли на приліжковій тумбі задзвонив смартфон. На екрані висвітилось «Тарас Євгенович».

– Хто це серед ночі? – з просоння запитала Надя наляканим голосом.

– Начальник, – він узяв смартфон і пішов зі спальні, – спи.

– Ти ж вихідний. Скажи йому це, – майже простогнала вона вслід чоловіку благальний голосом. – Це ж наше свято, наш день і... ніч...

Олексій вийшов в зал і змахнув на зелений значок.

– Алло. Так. Нічого... вже не сплю. Я ж вихідний. Як це? Куди? Зрозумів... уже виїжджаю.

Він повернувся в спальню, відкрив шафу і взяв одяг.

– Ти куди?

– В Борове, – Олексій відчув, як «мурахи пробігли шкірою».

– Для чого? – Надя сіла обпершись на лікті. На її обличчі вималювався чіткий вираз нерозуміння перемішаного зі страхом.

– Можливий підпал.

–ьА, як же наш день?

– В іншого криміналіста, Міші, інфаркт. Сьогодні близько опівночі забрали в лікарню. Більше нікому. Ще й горить сусідня хата від нашого старого обійстя.

Надя важко зітхнула, розуміючи, що на цьому їхнє святкування закінчилось.

– Передзвони мені, коли приїдеш на місце.