5.2

Найскандальніший клуб «Гор» в столичному комплексі «Арена сіті» захлинався від жаги дістатися до зірок і блиску дорого запакованих тіл. Джеймс звично вдихнув цей аромат безсоромного престижу. Ніч уводила його від рішень. Вечірки завжди допомагали людям уникати життя. І ось нарешті він це оцінив.

Його провели до віп-столику та посадили поруч з головною редакторкою глянцю. Ліну відвели кудись за інший столик. Джеймс відчув це як втрату. Загалом все, що відбувалось, здавалось йому напівреальним і нелогічним. Втім, він знав головний закон шоу-бізнесу: шоу має продовжуватись. Звісно, всі присутні вже в курсі, що він з цим своїм новим великобюджетним фільмом облажався. Але ж вечірку запланували заздалегідь, та й навіть через невдалу роль та провальний фільм зіркою Голлівуду він бути не перестав, тож можна було заспокоїтись і трохи заземлитися.  

Його втягнули в діалоги. Заблимали обличчя поважних та гламурних персон. Вечірка й так була яскравою, але коли на ній з’явився шотландець, який підкорив голлівудський олімп, шампанське та віскі потекли рікою.

Джеймс віддався цьому потоку. Його розривали на шматки, роздягали очима, намагалися справити на нього враження та затягнути в ліжко. Він лікувався цим.

- Джеймсе, невже це була реальна картинка, а не спецефекти? У вас реально кубики на пресі? І такі рельєфні біцепси? – щебетала руда піар-менеджерка, граючи карими очима. – Я вже хочу другу частину. І можна, щоб показували лише вас?

- Пане Елрой, як ви бачите, у нас в редакції вас палко шанують. Що скажете щодо інтерв’ю?

- Ця сорочка – це ж вінтаж Джона Гальяно?

Він відповідав у світській манері. Кілька хвилин це його тішило. Грунт ніби знову ущільнювався під ногами.

Підійшла ціла делегація елегантно вдягнених чоловіків. Запропонували стати рекламним обличчям ювелірного бренду. Ще одна пропозиція стосувалася українського представництва Volvo.

«Невже я це переживу? Невже це не кінець?» - заповзало в його думки.

Після чергових перемовин він врешті зізнався собі, що йому не вистачає карих очей та каштанових локонів дівчини, що хотіла відвести його до магічного фонтану. Він поглянув на годинник. Була майже о пів на дванадцяту.

Він пішов її шукати. На шляху поміж столиками з ним сфотографувалися ще біля двох десятків прихильниць. Його бентежила думка, що дівчина могла піти, але він відчував, що вона так не зробила. Видивлявся, не реагуючи на численні погляди та посмішки у свій бік. Та мало не розтрощив у руках келих, коли побачив її тендітну фігуру за столиком з якимось незнайомцем.

Ліна не просто сиділа поруч з дорого вдягнутим величезним чоловіком. Вона змінила зовнішній вигляд. Зняла напівпрозору пелерину з плечей, залишившись у короткій рожевій сукні, яка відкривала ніжні плечі і довгі ноги. Також Ліна прибрала волосся з грудей за спину, і тепер воно спадало на її спину блискучими хвилями. А декольте тепер було видно в першу чергу завдяки її високим пружним грудям. Вона розмовляла з цим чоловіком і навіть посміхалася йому.

Джеймс застиг, дивлячись на них. Мозок вмить прострелила думка про Марі. Це наче була її кара. Її послання йому.

Він різко відвернувся і пішов геть.

Після келиху віскі наче стало трохи легше. Після ще кількох розмов та селфі він врешті втік провітритись.

Джеймс вийшов на просторий балкон та вхопився за перила. Навколо сяяли вогнями висотки, миготіли реклами, неонові вивіски. Він намацав телефон в кишені. Нарешті дістав його. Увімкнув, почав гортати повідомлення та пропущені дзвінки.

Лише коли винирнув з того виру землетрусів і цунамі та оглядівся навколо, помітив м`яку жіночу постать із довгим темним волоссям. Він вдихнув свіже нічне повітря і підійшов до Ліни, яка дивилася на проспект внизу.

- То як? Тепер його поведеш до фонтану? – спитав Джеймс.

Ліна довго не відповіла. Стояла, напружена, мов струна. Він дочекався її погляду, побачив в ньому біль і образу.

- Ти надто красива. І для мене, і для нього, – сказав він, дозволивши собі таку відвертість завдяки віскі.

- Прошу, забери мене звідси! – попросила вона раптом.

Він повернув обличчя до вітру, закрив очі. Глибоко вдихнув.

- Я хотів це зробити ще дві години тому, - вимовив він. – Хотів відвести тебе в свій номер. Але… Я вже тобі казав.

Ліна раптом повернулася до нього, притиснулася до його плеча, ніби шукаючи прихистку:

- У нас так мало часу. Ми майже весь його втратили.

Джеймс напружився всім тілом, щоб не відповісти на її дотик. Він набрав побільше повітря і вимовив:

- Я не можу так чинити з тобою. У мене є дружина.

Її руки повільно опустилися, вона відійшла на крок. Вони обоє дивилися на нічне місто за парапетом.

- Так, я знаю. – вимовила Ліна, не приховуючи страждання. – Я знаю про тебе все, що можна дізнатися з інтернету і журналів. І… - її очі з болем дивилися на нього, - в пресі писали, що… Ви вже майже не разом.

Він вимучено поглянув на неї.

- І мені байдуже. Байдуже на все! – продовжувала Ліна. – Мені байдуже! Будь ласка, давай побудемо вдвох! Лише вдвох хоч трохи. Я просто не зможу по-інакшому. Я не зможу. – вона заплакала, закривши обличчя руками.