5

Вони їхали вечірніми київськими вулицями у таксі. Сиділи на задньому сидінні. Між ними лежав його пуловер. Центр міста, як завжди, сяяв вогнями, рожеві і зелені вітрини приховували нічні розваги.

Джеймс думав лише про те, що ні в якому разі не хоче лишатись сам в номері.

Ліна дивилася у вікно. Він кидав на неї погляди, не в змозі вирішити, що робити з нею далі.

Йому подобалась її енергія. Щирість її захоплення ним. Її мовчання і її сум йому також подобались. І цей дощовий вечір. Навіть прогулянка у парку залишила трохи болісне, але добре відчуття. Це було щось інше. Не таке, як декілька останніх років його життя. Мабуть, справа в тому, що було занадто багато тиші цього вечора. А тишу і спокій він не міг довго терпіти. Його природна пристрасність дерлася назовні.

- Думаю, саме час спитати. У тебе є бойфренд? – промовив Джеймс.

Побачив, як вона напружилася. Ледь помітно зітхнула.

- Ні, - відповіла вона після паузи.

Він все ловив її погляд, та вона вперто дивилась у вікно.

- Завтра вранці я поїду. Назавжди, – сказав він.

Навіщо він це зробив, він і сам не зміг би пояснити. Тепло в салоні таксі та затишок від присутності цієї вже наче не чужої дівчини змушували його тікати від реальності ще далі. В телефон він більше не заглядав, звук був вимкнений. Наче поки він туди не дивився, нічого не могло його зачепити. Така собі відтермінована страта. І запорукою цього відтермінування була ця дівчина.

Ліна подивилась в його очі. В її погляді, теплому і неспокійному, плескався біль. І це було саме те, що йому треба.

- До ранку ще є час, – промовила вона. Так, ніби її надія цей час могла зупинити. Ніби вони могли все що завгодно встигнути за цей час.

Авжеж. Могли б.

Йому захотілось знову перевірити всі пропущені, щоб дізнатись, чи не дзвонила Марі.

Одразу стало соромно за себе. За свою малодушність.

Тобто, якщо не дзвонила, він вирішить, що має право їй зрадити?

Зрадити.

Вони живуть, немов мовчазні сусіди по будинку. Чи це була б зрада?

Таксі зупинилось.

- Приїхали, - промовив таксист.

Джеймс і Ліна сиділи і не ворушилися.

Перед тим, як сісти, актор назвав адресу свого готелю. Та вийти тут разом з нею означало одне. Втім він не міг на це піти.

Джеймс поглянув на Ліну. Вона здавалася спокійною, хоча зімкнула руки у замок. Він відчував нетерплячість таксиста. Саме через це вийшов з авто, відкрив їй дверцята. Вона також вийшла. Він розплатився, і таксі повільно укатило в темряву. Вони лишились вдвох у світлі ліхтарів.

- Це твій готель? – спитала Ліна, дивлячись на сяючі у нічних вогнях дзеркальні стіни п’ятизіркового «Хайату».

- Так.

Він дивився їй у вічі, відшукуючи хоч якесь заперечення чи страх. Та бачив інше – страх, що він передумає.

-  Ходімо, – сказав він та пішов до входу.

В його груди ніби всадили ніж. Він не хотів йти туди. І не хотів лишатись сам. А телефон, сповнений жахливих повідомлень, вже наче підпалював його кишеню. І будинок, де він останнім часом був таким самотнім, мучив холодом навіть за кілька тисяч кілометрів.

Як тільки він увійшов до сяючого позолотою холу, до нього стрімко підійшли дві гарно вдягнені жінки. Обидві у вечірніх сукнях та із зачісками. Вони, вочевидь, давно його тут караулили.

- Пане Джеймсе,- почала одна з них на добрій англійській, - у нас зараз проходить вечірка на вашу честь. Ви так стрімко пішли з прем’єри, що ми не встигли вас запросити. Захід влаштувала українська редакція журналу Vogue. Будь ласка, будьте нашим гостем.

Він вже за звичкою хотів відправити їх до свого тур-менеджера, та жінка попередила його слова:

- Ваш тур-менеджер весь цей час намагався зв’язатись з вами, та ви не відповідали.

Він озирнувся і поглянув на Ліну, яка стояла осторонь, бліда і схвильована. Занадто бліда. Можливо тому, що й сама боялась лишатись з ним наодинці. А може, тому, що тепер бачила, як його від неї забирають геть. І зрозумів, що для них обох ця пропозиція наразі була найкращим рішенням.

- Окей, ви мене зловили, я тепер ваш, - він осяяв жінок синьооким поглядом, і вони обидві розтанули у посмішках. Джеймс обернувся до Ліни, яка вже ледь не ковтала сльози, ніби рятівний круг тримаючи його пуловер в руках. – Це переможниця конкурсу на прем’єрі. Вона піде з нами.

Жінки не надто привітливо посміхнулися дівчині, але, звісно, одразу закивали та запросили їх обох до лімузину, що чекав надворі.

Ліна пішла за ними, мов тінь. Але лишила пуловер портьє, що проходив повз, та попросила віднести в номер Джеймса Елроя.