2

Він помітив, як при його запитанні про її ім’я дівчина міцно стиснула руки в замок і вся зблідла. Очі опустила додолу.
– Ліна, – вимовила вона. Голос був ніжний, високий, мов у підлітка, хоча виглядала вона десь на двадцять п’ять.
– Ліна, – повторив він. – Отже, Ліна. Може, ти нарешті перестанеш поводитись, мов дитина в магазині солодощів, якій дозволено лише дивитися на те, що вона насправді хоче з’їсти?

Він ледве стримав усмішку. Вона злякалася, наче дика сарна, на яку зненацька наскочили з кущів. Карі очі забігали. Однією рукою вона схопила бокал, зробила ще ковток шампанського. Він побачив, як одна крапля затрималась на її нижній губі, перш ніж вона її злизнула. Іншою рукою почала сіпати своє довге волосся, то накручувати його на палець, то розкручувати.

Він ледь стримався, щоб не розсміятись. Все це було занадто наївно, ніби у пдлітковому серіалі.

«Цікаво, що буде, якщо довести її до межі», - прийшло йому в голову зненацька.

В яскраво-блакитних очах актора раптом оселився хижий та хитрий звір. Думки розліталися.

Марі на нього забила? Кар’єра під загрозою? Критики вже гріють йому пательню в найгарячішій точці кінематографічного пекла? Окей. Щоб задобрити долю, він принесе в жертву ніжну дурненьку фанатку, побавиться її почуттями, змусить себе зненавидіти. Мінус на мінус же повинен дати плюс? Угода?

Він подумки потиснув руку демону і пішов у наступ на дівчину, виблискуючи своїми очами кольору північного льоду.
– Ти ж знаєш, що протягом цієї години можеш робити зі мною все, що заманеться? – запитав він, знизивши голос до перевірено звабливого баритона.
– Я… – Ліна стала озиратися. Поставила келих на стіл.
– Хочеш піти зі мною подивитись на вид з вікна мого номера? – спитав він, не давши їй оговтатись, і його губи склалися в лукаву посмішку.

Ліна ще кілька секунд розгублено дивилась на нього. В її очі заселявся розпач – Джеймс бачив це.
– Ні! – вигукнула вона з таким дзвоном, що йому стало і боляче за її відвертий надлам, і ще дужче захотілось розсміятись.

«Та що з нею коїться? З якого вона століття, що так реагує?»

Ліна, така тендітна в своїй повітряній сукні, стиснула рукою свою невеличку блискучу сумочку, наче хотіла вже підхопитись і піти. Але щось їй наче заважало. І ця її внутрішня боротьба, яка спалахувала в темних великих очах, чомусь підбурювала його до неподобства ще більше.

– Та не лякайся так, я ж жартую, - сказав він і видав їй свою найкращу чарівно-хлоп’ячу посмішку, від якої могло розтанути будь-яке серце. Відкинувся на спинку дивану, поклавши одну руку так, ніби обіймав когось невидимого. -  Просто хочу трохи розтопити лід. Бо як для палкої фанатки, ти поводишся занадто скуто. Але ж ти так старалась, щоб виграти в конкурсі цю вечерю зі мною. То в чому справа?

Розпач в її очах змінився на ніяковість.
– Я знаю. Пробач. Просто…  – Ліна застигла, знов поринувши у його блакитні очі.
– Що? – запитав він, обдаровуючи її пильним, непорушним поглядом.

Вона зітхнула.
– У тебе такі дивовижні очі… – вирвалось у неї, і вона одразу ж затулила обличчя руками. – Пробач, це так банально. Знаю, тобі це казали тисячі разів.
– Так, казали. Постійно кажуть, – вимовив він уже без ентузіазму. Знущатися з цієї закоханої дурочки ставало взагалі нецікаво.

Їм принесли замовлення. Вони почали їсти. Тобто він намагався їсти, і не сильно гучно хрумтіти огірком, а вона сиділа над тарілкою, мов застигла статуя, і для пристойності тикала виделкою в листя салату.

Тиша знову затяглася, Ліна час від часу поправляла своє волосся, все вкладала його на плечах, а воно звідти падало. Він безцеремонно роздивлявся ці її рухи. Головне, що час минав. Прем'єра його фільму в новому амплуа, з якої він втік, ось-ось мала завершитись, а в США вже завершилась. Його акторська доля вирішувалась саме зараз. А він втік задяки недолугому конкурсу з його переможницею у цей ресторан і ховався тут, мов щур. І був злий на себе за це. І на неї теж. І на весь світ. Бо знав, всередині вже давно знав, чим все це закінчиться. Знав ще тоді, коли підписував контракт.

Дівчина раптом промовила:
– Я дійсно бачила всі твої фільми.

«Ну звісно. Про що ж іще зі мною поговорити», - подумки закотив очі Джеймс.
– Справді? Який, на твою думку, найкращий? – поцікавився він, умисно глянувши на її декольте.
Вона знову заціпеніла. Та все ж промовила:
– «Еліс Діо».

Ось воно. Точно. Ця дівчина чимось нагадувала йому партнерку з того фільму – Енні Бет. Така ж тендітна і кароока. От тільки Енні Бет його взагалі ніколи не чіпляла. Навіть трохи. А ця чомусь просто виводить з себе своєю довбаною покірністю.
– Зрозуміло, – бовкнув він і знову захрумтів салатом.
– А який твій улюблений? – обережно поцікавилася Ліна і, ніби осмілівши, теж з’їла шматочок огірка.
– Той, який ти зараз проігнорувала, - з кам’яним обличчям пред’явив Джеймс.
– Але я його вже бачила.
– Що?!

Дівчина раптом зам’ялася, розгубилася. Її рука знову потягнулася до волосся і почала його посмикувати.
– Вибач. Це була піратська копія, – швидко сказала вона й відвела очі.

Джеймс перестав їсти й зітхнув. Поклав прибори на тарілку за етикетом – ніж і виделку разом.
– Якось відчувається, що фільм тебе не зачепив, – гірко усміхнувся він. 

– Пробач! – Ліна ще більше розхвилювалась. – Справа не в тобі. Просто мені більше до вподоби романтичні фільми, – запевнювала вона винувато.
– І романтичні герої, звісно, – кивнув він і відкинувся на спинку дивану. – Але я зовсім не романтичний герой і мені набридол таким вилядати для всього світу.

Він пильно дивився на неї. Вона теж не відводила очі, хоча видно було, що його погляд її мучить. Її порцелянові щічки вже вкрилися персиковим рум’янцем сором’язливості. 

- Поїдеш зі мною в готель? – спитав він різко.

Під його гіпнотичним поглядом вона вже виснажилась від хвилювань.