1

Нарешті Джеймс відчув свіже повітря. Воно так приємно пахло після дощу. Його світла шкіра трохи почервоніла на щоках, вперте підборіддя було підняте, наче заявляючи світу, що ще оцю годину він все ж витримає.

Він вийшов з холу кінотеатру, навіть не поглянувши на переможницю його власного конкурсу «назви п’ять кіношок зі мною» — не хотів заздалегідь розчаровуватись. Не хотів бачити фанатський блиск в очах, пропозицію себе чи, що ще гірше, оцей погляд немов на ікону в церкві. На його думку, ці всі фанатки зірок шоу-бізу жили у вигаданому світі, а улюблених акторів тримали там ув’язненими і проживали з ними свої сценарії, як їм заманеться. 

Лімузин уже чекав біля парадних сходів кінопалацу. Асистентка тур-менеджера Марта провела байдужого актора та його мовчазну прихильницю до дверцят автомобіля. Підбігли фотографи.

— Пане Джеймс, хоча б для фото зобразіть тепло до дівчини, - грайливо попросила Марта тишкома, і її зелені очі у цей час ніби намагались розстібнути йому ґудзик на сорочці.

Джеймс зустрів її п’янкий погляд скептичною посмішкою. Підійшов до фанатки та показово обійняв її за талію, глянув в об’єктив. Мимоволі звернув увагу на те, як дівчина завмерла від його дотику. Довелось знову терпіти спалахи фотокамер, похітливий погляд Марти на своїх вузьких брюках та купу націлених на нього смартфонів перехожих.

— Прекрасного вам вечора, — побажала врешті Марта, коли фотографи зробили свою справу. Дочекавшись, поки супутниця актора сяде в авто, Марта підійшла до Джеймса дуже близько, так, що її срібна сукня торкнулася його кашемірового пуловера.

— Якщо стане нудно, приїжджай у гості, — прошепотіла вона і крадькома простягла йому візитку.

— Неодмінно, — байдуже бовкнув він і пірнув у машину.

Як же йому все це набридло. І як же до біса він хвилювався щодо відгуків про фільм.

Його юна фанатка у наївній сукні, ніби зшитій з пелюсток блідо-рожевих троянд, сиділа в кутку на задньому сидінні лімузину, насторожено дивлячись на нього. Джеймс закотив очі й плюхнувся на сидіння подалі від неї. Він не збирався бути галантним кавалером. Часи, коли він намагався всім подобатись, минули. Він мовчки відвернувся до вікна.

У абсолютній холодній тиші вони доїхали до ресторану. Джеймс дивився на вечірні широкі київські вулиці, вмиті дощем, і намагався не думати про те, як тисячі очей глядачів зараз дивляться на нього в якості агента та бойовика. Чи не сміються вони з нього? Адже раніше він грав лише романтичних героїв.

«Це буде провал. Критики просто зжеруть мене. Вже завтра зранку. А може вже за лічені хвилини. І Марі… Вона більше ніколи не відповість на мій дзвінок».

Він вихопив з кишені телефон. Важко зітхнув. Напевно, там вже були повідомлення його агента про перші відгуки у США. Він сидів і дивився на темний глянцевий екран і не міг змусити себе тапнути по ньому, щоб бодай глянути прев’ю повідомлень.

Лімузин саме зупинився. Джеймс зітхнув. Зціпивши зуби, засунув телефон якомога далі – в кишеню сорочки під пуловером. Водій відчинив двері, Джеймс вийшов першим, потім суто автоматично подав руку супутниці. Дівчина підібрала поділ світлої легкої сукні однією долонею, а іншу вклала в його, і він відчув, що вона вся тремтить.

«На бога, та заспокойся вже!» - роздратовано подумав він та навіть трохи стиснув її долонь. У поле його зору потрапило ніжне пасмо її блискучого каштанового волосся. І він вмить відчув себе покидьком. Відпустив її руку та, всунувши руки в кишені, пішов вперед неї.

Біля ресторану на них вже чекали інші фотографи, якась відома всім в Україні чорнява журналістка, а також поважний кремезний метрдотель в смокінгу і ще більш поважний та кремезний власник закладу.

- Ласкаво просимо, пане Елрой!

- Містере Елрой, поверніться сюди, будь ласка!

- Пане Елрой, кілька питань! – впевнено підійшла до нього чорноволоса пані у піджаку з дуже широкими плечиками та в золотому кольє.

Мружачись від спалахів камер та відповідаючи на банальні запитання, Джеймс раптом побачив, що дівчина, з якою він приїхав, стоїть сама осторонь в своєму легкому платтячку, обхопивши себе руками. І просто дивиться на нього. Наче їй в житті більше нічого не треба.

«Вона ж, мабуть, зовсім змерзла».

Не дослухавши питання усміхненої журналістки, яка стояла з ним настільки поруч, що він вже потонув в її солодких парфумах, Джеймс швидко рушив до дівчини, на ходу знімаючи пуловер. Накинув їй його на плечі, щойно підійшов. Побачив, як її карі очі стали просто з блюдця величиною від подиву.

- Ходімо вже, - сказав він їй та легенько підштовхнув під талію.

Звісно, фотографи та журналістка все це зазняли. До нього лише мить потому дійшло, як все це виглядало – показушно-романтично, награно. І вже знав, якими будуть заголовки в пресі: "Оскароносний актор Джеймс Елрой ніжно обігрів українську фанатку".

Коли він врешті впорався з питаннями преси та люб'язністю власника ресторану, то приєднався до супутниці за столиком.

Зал найдорожчого ресторану в місті виглядав заможно та затишно. В повітрі відчувався ледь вловимий аромат трюфельної олії та тонкі відголоски ванілі. Дерев’яні панелі на стінах, шкіряні дивани, великі дубові столи, картини з пейзажами та дикими тваринами нагадували заміський маєток. Невеличкі лампи з тканинними золотавими абажурами розливали приглушене м’яке світло відтінку акацієвого меду. Людей в закладі було мало.

Джеймс сів навпроти дівчини. Побачив, що його позичений їй пуловер охайно розвішений на спинці одного з величних дерев'яних стільців. На столі, вкритому тканевою скатертиною, було порожньо – вона нічого собі не замовила. Дочекався її погляду. Втім, вона майже одразу його відвела.

До них одразу підскочив офіціант.

«Дякувати богу, чоловік», - промовив про себе Джеймс.

- Доброго вечора, пане Елрой! – засяяв офіціант, розмовляючи непоганою англійською. Мабуть, отримав настанову від керівника. – Ми раді вітати вас…