Новела "Golden Hour"

   Вона стояла біля відкритих навстіж вікон, що вели до саду, замріяно дивлячись, як під час golden hour сонце позолочує листя розкішної яблуні. Здавалось, тільки тут їй настільки добре, що нарешті може дозволити таку розкіш: бути собою. Тепленький вітер час від часу сколихував її тоненькі русяві локони. Вона закрила очі і глибоко вдихнула повітря. Ось він - момент щастя - того, якого вона шукала і в Америці, і в Італії, і в Іспанії. Ні, вона не шкодувала - не в її правилах, проте туга сковувала серце, адже втрачено стільки часу, заради розуміння однієї істини. Так, прайс-лист життя видався їй не по зубах, тому довелось віддати найцінніше.

   "Не варто плакати саме зараз", - пошепки наказала вона собі. Цей дім відкрив величезний потік ностальгії. Вона купалась у спогадах. Тільки Марк, увійшовши до кімнати, припинив її блаженство. Він не був тим чоловіком, в якого вона закохалася 10 років тому - однозначно ні. З брудним рушником на лівому плечі та пістрявим фартухом він швидше нагадував домогосподарку, аніж портьє. Вмить чоловік закляк, проте швидко втамував свою емоцію. В очах читалось німе питання : "Невже ти вирішила повернутись?" А вона стояла у біленькому платтячку з глубоким вирізом на спині, даремно ігноруючи наявність іншої людини у кімнаті. Здавалось, ніби між її лопатками от-от виростуть крила, проте не в її випадку - вона святою не була. Знявши примарну корону з голови,  мовила: "Ти знаєш, чому я прийшла".

    Так, вони обоє добре знали. 4-річній Ребеці присудили залишитись з горе-мамою, хоч з батьком їй було набагато краще. Шукаючи себе по всьому світі, вона навіть не згадувала доньку, лиш зрідка надсилала їй дорогі подарунки.

  "Суд дозволив мені забирати її на вихідних, тому десь о дев'ятій ранку в суботу я буду у вас", - з відчуттям прийняття відказав Марк. " І все ж, не можу зрозуміти, нам так було добре разом. Пам'ятаєш, як садили цю яблуньку, тоді ще почався дощ із градом, і ми молились, щоб цей чортів саджанець вижив; як мріяли, що під деревцем улітку влаштуємо барбекю з Ребеккою та нашими друзями...". Відчуваючи, як накочуються сльози, вона зібрала силу в кулак та грізно відказала:" Ти завжди жив спогадами та ніколи теперішнім. Озирнись Марку! Що з цього вийшло? Ти став тим, ким хотів?" Він надіявся, що розтопить її крижане серце, проте натомість вона зварила його у казанку. Хоча свого часу вона цим його і звабила, а чим він її? Не знаю, напевно, милим личком, спортивним торсом і пустими обіцянками. Зрозуміло, чому покинула його - безперспективний. Таких людей терпіти не могла та вона жахливо розбиралась у людях, хоч і завжди керувалася мозком. "Хочеш сказати, що я не права?", - з нотками сарказму запитала вона. На це він ніколи не відповідав, не хотів будити звіря у цій неврівноваженій істеричці. Марк робив усе, аби зберегти їхні стосунки, та кожного разу відчував холод у відповідь. Відносини ж бо - це праця двох, а вона давно вже його не любила, якщо взагалі коли-небудь відчувала це почуття. "Залізна леді" - завжди у ділових костюмах. З професійною хваткою вона діставала компанії мільйонні контракти, впевнено йшла до своєї мети: стати найкращою у своїй сфері. Тільки одне її ім'я викликало ажіотаж на світських зустрічах у компанії заможних людей. Професіонал у сфері бізнесу та жахлива дружина, а ще жахливіша мати. Вона компенсувала свої невдачі в особистому житті успіхами у професійному. Їй було б 27...16 червня, але, певно, зорі в ту ніч вирішили інакше.

   Марк втупився в осяяну сонцем яблуньку і вмить отямився, став закривати вікна, аби не згадувати той злощасний вечір. Він картав себе, що не проявив характер і навіть не спробував залишити доньку ще на один день, як було вказано у судовому рішенні. Хоча б Ребекка була жива...

   Його очі наповнились слізьми. По щоці брутального чолов'яги з доглянутою бородою потік кришталево-чистий символ скорботи. Що ж, тепер він володіє власним бізнесом: керує мережею готелів по всій Україні. Вона б пишалась ним, однозначно, але з тисячі "якби", вона обрала б "якби я була хорошою матір'ю", а не "якби мій чоловік був успішним бізнесменом". "Починати ж бо завжди потрібно з себе" - вона керувалася цим правилом у роботі, проте ніколи не застосовувала його до сім' ї, а дарма.

  Забравши доньку, вона відразу ж поспішила відсвяткувати таку подію з подругами, проскочивши двічі на червоний. Шкода, що на третій раз їй не вдалось виграти у цю російську рулетку. Камаз врізався прямо з правого боку, розтрощивши Мерс на дрізки. Її не зупинила навіть наявність дитячого крісла на задньому сидінні з дочкою. Вона ніколи не грала по правилах - вважала, що так роблять дурні: поклоняються системі.

   Цей непослух став фатальним для неї та її єдиного, справді хорошого сліду на землі, який разом із власницею зник з обличчя планети.