10 глава.Радіоактивний сюрприз.

10 глава. Радіоактивний сюрприз.

26 квітня 1986 рік. Чи знайома вам ця дата?Можливо вам знайоме місто Чорнобиль?Давайте

по-порядку. Саме тоді, в ніч 26 квітня трапилася техногенна екологічно-гуманітарна катастрофа,

спричинена двома тепловими вибухами і подальшим руйнуванням четвертого енергоблоку

Чорнобильської атомної електростанції, розташованої на території України. Руйнування мало

вибуховий характер, реактор було повністю зруйновано і в довкілля було викинуто величезну

кількість радіоактивних часточок. Велику кількість осіб було евакуйовано з забруднених зон.      

Радіоактивні частинки дісталися половини Європи, та навіть дістались США. Постраждало багато країн.

Хочете знати ,що трапилося до того й після того?

Адам Максимів, це був 23-річний український науковець,він був молодим студентом ,який працював на цій АЕС. Хлопець був стрункий з витягнутим обличчям, привабливими скулами, високий за зростом, а прикрашало його золоте волосся та сині очі. Адам був дуже розумний та допитливий. Паралельно вів вивчав тварин ,та ставив експерименти над ними. Оскільки його головною метою - було з’єднати ген змії та людини. Він хотів віднайти сироватку, яка зможе надати людині такі ж надзвичайні фізичні та регенеративні можливості, як і у змії.

Адам жив та вчився в Чорнобилі. Проживав він в простій тісненькій квартирі як і всі інші. Звичайно,

в строгі часи СРСР було заборонено робити будь-які експерименти, а дістати щось з-закордону було

неможливо, але хлопця це не турбувало, він дістав Королівську Кобру з Південно-східної Азії  через одного знайомого, який мав дуже сильні зв’язки.

Владислав був тим самим знайомим, та близьким другом Адама.

Адам прийшов до Владислава з цією пропозицією.

  -  Ну як тобі така ідея?- Запитав Адам

  -  Ти взагалі поїхав дахом? Ти розумієш, що тебе розстріляють? За незаконні експерименти!

  -  Мені немає до кого звернутися. А я знаю, що твій двоюрідний брат займається цим. Допоможи мені дістати змію, а  за закон не хвилюйся ,ти мене знаєш, що я не заспокоюсь доки не зроблю це.

  - Ех ,як вмирати, то тільки разом. Добре, я спробую поговорити.

  - Дякую!

  - Я сумніваюся, що в тебе щось вийде. І як ти це зробиш? Як будеш проводити експеримент? Ти

знайшов людину,яка готова піти на вірну смерть?

 -  Чому ти такий песиміст? Ні, і напевно не знайду ,інакше мене розстріляють. Я спробую взяти своє ДНК і змії та спробую з’єднати, і введу в себе цю сироватку. Як виживу, значить буду покращувати та розвивати цю ідею,як помру то…

 - То що?- Запитав Владислав.

 - Ну то хоча б  спробував. Мені втрачати нічого.

 - Тобі немає що втрачати? Ти взагалі дахом поїхав?-  А як же Анжеліка? Вона знає? Ви зустрічаєтеся з нею вже 3 роки, невже ти про неї не подумав? Чи про мати? Ти знаєш, що батька немає, вона не може залишитися самою!- В істериці прокричав Владислав.

 - Я нікому нічого не говорив ,ти перший хто дізнався про це. Влад, ми з тобою дружимо з дитинства і я довіряю тобі найбільше, ти знаєш про мене все. Так, я кохаю Анжеліку, але я хочу створити це, я зможу дізнатися природу зсередини, і використовувати те, що вона нам дала. Мати сама не залишиться, вона має Володю. Йому хоч і 15,але він розумний та сильний хлопець.

Володимир Максимів рідний брат Адама. Високий брюнет, чиста копія матері. Сині очі та пухкі

губи. Два брати красунчики. Мати звуть Соломія , а Батька Сергій.

 - Розумний та сильний? Адам, отямся , я розумію, що ти хочеш бути схожим на батька, який  також був науковцем, хочеш піти по його стопам. Але ти маєш відрізняти, реальність від дитячих мрій.

 - Батько також робив схожі експерименти, але не з змією. Він пробував зробити супер-солдата.

 - Адам, ти пам’ятаєш чим це закінчилося?- Він також пробував зробити цю сироватку, але

не розрахувавши пропорції, він помер. Ти хочеш повторити його долю? Отямся , пройшло 4 роки. Я

думаю,він би не хотів , щоб ти повторив його долю.

 - Мене не переконати, я хочу зробити цього мутанта, який зможе допомагати людям, використовувати те, що дала природа в тому напрямку, якому потрібно. Це буде такий собі супер-солдат, але, щоб це зробити ,мені потрібна твоя підтримка та зв’язки з владою ну і змія само собою. Але не кажи, що я хочу зробити мутанта змію, а простого супер-солдата. А змію спробуй по-тихому привезти,ну як по-тихому, через обман. Скажеш , що для цього експеременту потрібна отрута змії, хто там розбирається.-Рішуче заявив Адам

 - Який ти дурний…

 - Влад, як цього не зроблю я, то більше нікому.

 - Так, бо таких придурків більше немає… Добре… Я спробую тобі допомогти…Чекай результатів. – Невпевнено сказав Влад.

Прийшовши до дому, Адам захотів зустрітися зі своєю коханою Анжелікою.

Анжеліка! Від одного вислову цього імені Адаму стає тепло на душі. Він неймовірно пишався

нею! Вона навчалась в Москві на факультеті сценічного мистецтва, але приїздила сюди до сім’ї та коханого.

Це висока 23-річна брюнетка з довгим волоссям й зеленими очима, витонченим смаком. Вони шалено кохали один-одного й здавалось, що ніхто не зможе розлучити їх.

Адам стояв навпроти старого кафе, де вони вперше побачилися. Він згадував, як одного разу Він і Владислав зайшли в кафе. Хлопець оглянувся, та побачив її, Анжеліку, яка стояла в компанії своїх близьких друзів. Завдяки тому, що Влад дружив з Анжелікою, Адам з нею познайомився.

Адам ззовні дивився на ці кам’яні стіни кафе й йому закортіло зайти всередину. Ці незабутні моменти  охопили його. Стоячи  , він почув ніжний доторк на його плечах. Хлопець одразу здогадався хто це міг бути. Він обернувся та підійняв її на руки, огорнувши та прижавши до себе.

 - Любий!- З ніжністю промовила Анжеліка

 - Кохана! Як ми з тобою давно не бачилися... Майже пів року.