Частина 5

***

Я не спала всю ніч. Кошмари з Луною мучили мене, і я ніяк не могла від них позбутися. А чи позбудуся коли-небудь? Не віриться в це. Щойно я заплющувала очі в надії заснути, виникав образ моєї вовчиці з перерізаною шиєю. Вона дивилася на мене порожнім поглядом, як тоді. Ну ось, знову очі намокли. Я ніколи не перестану картати себе за те, що вбила її. Придушуючи бажання заплакати, я не помітила, як до моїх покоїв увійшла служниця. Ірма зайшла досить тихо, думаючи, що я ще сплю. Але побачивши мене, сидячу біля вікна, дівчина трохи злякалася.

- Доброго ранку, Ліанно. Ти так рано прокинулася, я навіть не очікувала. Я принесла тобі сніданок і ще дещо, – сказала дівчина в піднесеному настрої.

- І тобі доброго ранку. Зізнаюся, я навіть не спала.

- Але як так? Тебе щось турбує? – Ірма одразу ж занепокоїлася. Окрім доброзичливості, мені подобалася її щира безпосередність. Зазвичай служниці надто стримані й мовчки виконують свою роботу, але Ірма була іншою. За такий короткий час вона стала мені подругою.

- Мені постійно сняться кошмари. І я зовсім не розумію, як їх позбутися. – Я ніколи не позбудуся їх. Моя совість тиснутиме на мене всі дні мого ще довгого життя.

- Я можу попросити у майстра снодійного зілля для тебе, – турботливо сказала Ірма. – Якщо хочеш, звісно.

- Я буду тобі дуже вдячна, – м’яко посміхнувшись, сказала я дівчині. – Насправді, дякую, що так піклуєшся про мене.

- Та що ти, це ж нескладно. Тим більше ти дуже приємна людина, – щира посмішка дівчини миттєво підняла мені настрій.

- Мені дуже приємно це чути, – я нарешті звернула увагу на згорток у її руках. – Що це?

- О, це подарунок від твого батька. Він хотів, щоб ти вдягнула це сьогодні. Впевнена, що це дуже красиве. – Захоплено сказала Ірма. Батько подарував мені сукню? Це щось нове. Раніше, якщо батько хотів зробити мені подарунок, то найчастіше це була якась книжка. А на п’ятнадцятиріччя він подарував мені лук і стріли, які зараз лежали на дні скрині, загорнуті в тканину.

Поки я їла смачну свіжоспечену булочку з фруктами, дівчина розпаковувала згорток, з якого дістала красиву ніжно-блакитну візерунчасту сукню з відкритими плечима та об’ємними рукавами. На корсеті були якісь нескладні візерунки з блискучих сріблястих ниток. Ця сукня нагадала мені ту, в якій я була на своєму останньому бенкеті у Вінтерфелі, хіба що колір інший. Через думки про рідний дім раптово стало сумно. Я хотіла додому. До Робба, Джона, Брана, Рікона, мами. Хотілося жити так, як ми жили до смерті Джона Аррена. Зараз би я стріляла з лука на своїй галявині, а потім спілкувалася б зі старшим братом, прогулюючись замком. Королівська Гавань морально тиснула на мене, тут було неприємно. Особливо мені не подобалося ввічливо посміхатися всім, кого знаю і не знаю. За такими привітними посмішками у більшості ховалося невдоволення або ж огиду.

Сукня сиділа на мені просто шикарно. Також до сукні додавався комплект із перлинних прикрас, з якого я вдягла намисто. Перли були в тон моїй блідій шкірі, ідеально поєднуючись із нею та сукнею. Як би Ірма не наполягала на південній зачісці, я не погодилася. Тож дівчина, невдоволено бурмочучи, заплела з передніх пасм дві косички, з’єднавши їх на потилиці такою ж перлинною шпилькою. Було видно, що Ірма хоче продемонструвати свій талант. Я все ж пообіцяла їй, що свої таланти вона зможе проявити, але трохи пізніше. Я подивилася в дзеркало, оцінюючи свій зовнішній вигляд. З відображення на мене захоплено дивилася пара карих очей. Я знову згадала той вечір у Вінтерфелі. Я дивлюся на себе в дзеркало, а поруч стоїть мама і дивиться на мене своїми голубими, ніби дві крижинки, очима. Але ці крижинки того моменту випромінювали лише тепло.

- Ти виглядаєш просто неймовірно! Я впевнена, що своїм виглядом ти всіх вразиш. До речі, я дізналася, що на турнірі буде Лицар Квітів, – дівчина хитро посміхнулася, – ти точно отримаєш від нього троянду.

- Навіть не починай цю тему, – усміхаючись, сказала я, – там ще буде Санса, а вона набагато гарніша за мене. – І справді, мою сестру всі нахвалювали за її милу й невинну зовнішність. Вона дуже схожа на маму. Тільки з часом, леді Старк, під впливом Півночі, розвинула суворий погляд. З цим Сансі було ще далеко до неї, але все попереду.

- Не сприймай це як образу твоєї сестри, – я насупилася, – але Санса виглядає трохи невпевненою, що псує враження про неї. А твій упевнений і спокійний погляд одразу привертає увагу.

- Моя сестра просто трохи соромиться, – і пошепки додала, – і показує себе як легку партію для Джоффрі.

- Вибач, якщо засмутила тебе, – засмучено сказала Ірма.

- Ти просто сказала те, про що думаєш. Це нормально. – Я обійняла дівчину. Вона лише усміхнулася і мовчки обійняла мене у відповідь.

Наші обійми перервав стук у двері. Після мого короткого "входьте" увійшов батько. Він хотів щось сказати, але, побачивши мене, різко замовк. У його погляді читалося захоплення і… Біль?..

- Усе гаразд?

- Так, ти чудово виглядаєш, – уже усміхаючись, сказав батько. – Я знав, що тобі підійде ця сукня.

- Дякую, вона справді прекрасна. Я так розумію, нам пора йти?

- Так, турнір скоро почнеться. Нас уже чекають. – Попрощавшись з Ірмою і взявши батька під руку, я пішла.

***

- Що сталося у вас із Сансою? — Ненароком запитав батько. Так, саме так. Його не дивували наші із сестрою сварки, він розумів, що ми навряд чи зійдемося характерами й будемо жити мирно.

- Трохи посперечалися. — Мій спокій не знав меж. Я вже відпустила вчорашню сварку, і вона мене зовсім не турбувала.

- Упевнена, що трохи? Коли ви просто сваритеся, Сансу не передьоргує від найменшої згадки про тебе. — Подивившись на мене, сказав батько.

- Вона сказала мені не картати себе через Луну. А ти ж знаєш, наскільки це складна для мене тема. — Очі знову зрадливо намокли, але сльози не встигли скотитися по щоках, як я їх зупинила. Злегка тремтячим голосом додала: — Я ж спробувала пояснити їй, що її любов до Джоффрі вийшла за межі розумного. Але вона навіть не захотіла слухати мене, сказавши, що я просто заздрю і не вмію любити.