Сцена 5. Гоголь та Плюшкін.

 (Гоголь один сидить на сцені).

ГОГОЛЬ. Ось що з ними можна вдіяти? Найголовніше питання – що саме я можу з ними вдіяти? Адже вони такі різні. Вони чомусь вірять у моє всесилля… А в мене ж з усіх інструментів – перо та папір… невеликі можливості, врешті решт…

(Входить Плюшкін).

ПЛЮШКІН. Дозвольте нанести вам, Миколо Васильовичу, візитік-с.

ГОГОЛЬ. Милості прошу, тільки щось я не впізнаю вас, добродію. Хіба я про вас писав?

ПЛЮШКІН. Ехва! Адже це я, Плюшкін! Як є, з вашої поеми. Не впізнали – багатим буду. (Знімає з голови капелюх, показуючи пов'язану на ньому головну хустку.)

ГОГОЛЬ. А, так-так-так. Ось тепер впізнав. Будете багатим, якщо зможете. Ось тепер бачу – ви такий, як колись… тільки от джинси… Дозвольте ж дізнатися – джинси рвані, це так вже за сучасною модою чи це ваша стара звичка, з давніх часів?

ПЛЮШКІН. Так воно ось як – старий я вже, щоби звички міняти.

ГОГОЛЬ. Так-так, розумію, згоден. А навіщо завітали, розповідайте? Хоча зачекайте, легко вгадаю – посаду хочете.

ПЛЮШКІН. Ні-ні. Турботу маю, але посад не потребую. Не варто хвилюватися.

ГОГОЛЬ. Чи це так? Щось не віриться…

ПЛЮШКІН. Кажу ж – старий я, батечку мій, щоб брехати – давно живу на світі.

ГОГОЛЬ. Я згоден вас вислухати.

ПЛЮШКІН (нахилившись, каже Гоголю на вухо). Хочу вам повідомити, милостивий пане, найсерйознішим чином – безладдя твориться в державі.

ГОГОЛЬ. Ось як? Яке ж саме?

ПЛЮШКІН. Хочу самим наполегливим чином звернути вашу увагу – тягнуть і тягнуть. Усі, на кого не вкажи, тягнуть безсовісним чином. Причому звідусіль. Немає такого місця, де б не крали. Тільки озирнешся – а вони вже щось тягнуть. Найдурніше, що я спостерігав навіть, як тягнуть один в одного. Жодного порядку. Пильнувати за всім потрібно, усіма очима дивитися. Знову ж таки, тягнуть усі – і прості мужики, і пани. Освічені – ті навіть швидше щось упруть, ніж прості мужики.

Тільки спробуй щось покласти без нагляду, миттю вкрадуть! Переживаю я дуже за державу. Душа болить, сил немає.

ГОГОЛЬ. Душа болить? А це якраз у тему. Ми тут якраз про душі… на те вона і душа, щоб боліти. Хоча правильніше було б, якби душа раділа, а не боліла.

Однак із цими повідомленнями вам, мабуть, потрібно до Собакевича. Ось як його призначать обер-прокурором, то ви одразу до нього… Він уже таке питання вирішить, будьте спокійні. Знайде управу на будь-кого.

ПЛЮШКІН. Собакевич сам не чистий на руку, всім відомо. Липкі в нього руки, чай самі могли помітити.

ГОГОЛЬ. То що ж тоді накажете робити?

ПЛЮШКІН. Що робити? Знаю, розкажу. Замки потрібні хороші… великі та надійні. Сейфи теж підійдуть. І ключі від них тримати в одному надійному місці під охороною, щоб ні-ні…

ГОГОЛЬ. Хіба можна все зачинити під замок?

ПЛЮШКІН. Я б зачинив… У мене так – порядок має бути, щоб і миша не проскочила. Порядок та суворий облік – ось що потрібно. Все в господарстві треба перерахувати та скласти реєстр всіх матеріальних цінностей, який би довгий той реєстр не виявився. І все під замок та під охорону. Я згоден навіть на таке – можу зберігати всі ключі від усіх замків у себе. Усі, які будуть. А то дуже багато любителів поживитися за казенний кошт.

ГОГОЛЬ. Цікава думка. Тільки дозвольте сумніватися, що ви один впораєтеся з усіма ключами. Це ж така величезна відповідальність! Чи впораєтеся?

ПЛЮШКІН. А хто це таке казав, що не впораюся? А ви б, батечку мій, наплювали в очі тому, хто це казав! (Плює вбік.) Впораюся, бо маю особливе вміння щодо цього. Будьте покійні. Це буде для мене важко, маю розуміння, що важко. Однак для користі державної – згоден.

ГОГОЛЬ. Ну, якщо так…

ПЛЮШКІН. Скільки всього неврахованого валяється, де завгодно! Безгосподарність скрізь! На звалище викидають майже нові речі, цілком придатні до використання. Я на звалище ходжу регулярно, знаю достеменно. Потрібно всі звалища обнести парканом і теж поставити хорошу охорону. І нічого нікому звідти не видавати без спеціального дозволу.

ГОГОЛЬ. Це допоможе, ви вважаєте?

ПЛЮШКІН. Звісно, лише так зможемо країну зберегти. Тільки так! Поки начальство дивиться поверх голів – а в господарстві упущення... отже, щодо того моя турбота і є.

ГОГОЛЬ. Розумію вас, розумію.

ПЛЮШКІН. Отож, бо воно і є. Гарний господар, він як робить – все додому, а не навпаки.

ГОГОЛЬ. Це так, маєте рацію.

ПЛЮШКІН. І ще – немає в країні ніякого порядку щодо хабарництва. Таке сріблолюбство процвітає, що не дай боже!

ГОГОЛЬ. І що ж бажаєте повідомити з приводу хабарництва?

ПЛЮШКІН. Потрібно б у цій справі також порядок навести. Роз'яснити треба народу, хто і скільки має право брати. Щоб все строго – за чином та званням. Щоб ніхто вище голови не стрибав. Кожен має знати своє місце. А може, і чиновника спеціального поставити з особливого відомства, щоб спостерігав за порядком серед хабарників, хто і скільки бере. Суворий нагляд не завадить. І до реєстру їх усіх, знову ж таки, занести.

ГОГОЛЬ. Ну, нарешті… спливло догори все ваше. Ось цього я й боявся найбільше. Вам точно треба до Собакевича, коли його призначать прокурором. Або ви з ним заспіваєте разом, або він вас посадить.

ПЛЮШКІН. Посадить? Кого? Мене? Ну, що ж ти так розходився, шановний? Який же ти занозистий! Навіщо ж так відразу?

ГОГОЛЬ. Наперед бачу, що заспіваєте разом.

ПЛЮШКІН. Як же, з вашого дозволу, щоб не розсердити вас, борони боже, хочу запитати – самі, батечку, що думаєте з приводу порядку в країні. Чи тільки дивитися суворо на нас грішних можете? І більше нічого?

ГОГОЛЬ (з сумнівом). Можливо… можливо, що й так.