Сцена 4. Гоголь та Собакевич.

 (Гоголь ходить по сцені).

ГОГОЛЬ (до зали). Чи я створив своїх героїв? Чи вони існували у житті незалежно від мене? Я їх цілком вигадав? Ні, я просто описав тих людей, яких бачив навколо себе, поєднавши смішні недоліки від різних характерів у збиральні образи.

Вони реальні чи ні? Чи схожі вони на ваших сусідів? Чи впізнаєте ви їх? Чи впізнаєте ви в них риси своїх знайомих, і найголовніше, свої риси?

(Входить Собакевич).

СОБАКЕВИЧ. Прошу пробачення! Я вас, здається, потурбував.

ГОГОЛЬ. Аж ніяк. Милості прошу.

(Довга мовчазна пауза. Гоголь і Собакевич покашлюють із запитальною мімікою, але мовчать).

СОБАКЕВИЧ. Однак... я маю до вас справу.

ГОГОЛЬ. Я уважно слухаю. На який предмет ви хотіли б поговорити, Михайле Семеновичу?

СОБАКЕВИЧ. Справа важлива, не приховую.

ГОГОЛЬ. Розумію. Але дозвольте спершу мені вгадати. Йтиметься про Чичикова, чи не так?

СОБАКЕВИЧ. Саме так, ви вгадали. І про нього також.

ГОГОЛЬ. Добре, поговоримо про вашу важливу справу і про Чичикова також. Але спочатку дозвольте дізнатися, якої ж ви про нього думки?

СОБАКЕВИЧ. Та що ж тут довго розмірковувати? Шахрай! Продасть, обдурить та ще й пообідає з вами! Христопродавець!

ГОГОЛЬ. Отакої! Настільки ви про нього категорично?

СОБАКЕВИЧ. Годі й казати! Шахрай та христопродавець! Таке про нього буде якраз. Так і говорю. Хоча, якщо казати сумлінно, то додам – розумний та діловий.

ГОГОЛЬ. Щось таке, чесно кажучи, й сподівався почути. Але ви вже якось занадто, насправді…

СОБАКЕВИЧ. Павло Іванович мені повідомив конфіденційно про вашу думку щодо мене. Дозвольте уточнити, так би мовити, з перших вуст…

ГОГОЛЬ. Не зовсім вас розумію. Про що ведете розмову?

СОБАКЕВИЧ. Шановний Миколо Васильовичу, говорімо відверто. Я не люблю цього – «ходити коло та навколо». Все – тільки просто у живі очі! Адже я серйозна людина, ви чудово знаєте.

ГОГОЛЬ. Вас знаю чудово, але ж суть питання поки що не зрозумів.

СОБАКЕВИЧ. Характер мій ви добре знаєте. Жартувати не звик, не люблю-с. Я у будь-якій справі вимогливий до себе та до інших, на будь-якій посаді можу стати в пригоді як людина серйозна і добропорядна.

ГОГОЛЬ. Тож я слухаю вас, шановний.

СОБАКЕВИЧ. А справа в мене така. Я от досі так і не вирішив для себе, на якій посаді я зможу бути кориснішим для нашої держави. Чи прокурором? Чи директором головного банку? Це ще не вирішив, бо не знаю, які на тих посадах оклади.

ГОГОЛЬ. Я теж нічого не знаю про такі оклади.

СОБАКЕВИЧ. Не ухиляйтеся. Не вийде. Ви знаєте мої зв'язки нагорі. Кажіть прямо, на що я можу розраховувати?

ГОГОЛЬ. Е-е-е, я в повній розгубленості.

СОБАКЕВИЧ. Скільки ж ви бажаєте відступних? Тільки заздалегідь попереджаю, не перебирайте через край. Я цього не люблю.

ГОГОЛЬ. Як би це точніше висловитися ... мої повноваження ... е-е-е ... не дозволяють ...

СОБАКЕВИЧ. Без жодних натяків кажу, що якщо ви вважатимете за можливе зобразити мене – удостоївши такої честі та довіри – директором головного банку, то, не варто навіть сумніватися, впораюся, вирішимо всі питання. Всі питання, які є, вирішимо. Потрібно буде валютний курс підняти – піднімемо, треба буде опустити – опустимо. Позики там різні та кредити у міжнародних фондах – це вже, як годиться – все буде гаразд… І нікого при цьому не ображатиму.

ГОГОЛЬ. Не чекав такого повороту.

СОБАКЕВИЧ. А якщо при всьому цьому ви маєте думки щодо офшорів, так теж сумніватися не треба, все зрозуміємо правильно. Поняття у таких справах маємо. Усі будуть задоволені.

ГОГОЛЬ. Дивно, але я сам жодного поняття в таких справах і не маю.

СОБАКЕВИЧ. А якщо ваша авторська воля щодо мене буде на бік головного прокурора, то і тут все буде в порядку. Кого треба – посадимо, кого треба – відпустимо. Все буде гаразд, як слід.

Над душею тільки нехай ніхто не стоїть і не тримає за руку. Руки у прокурора мають бути вільними. А душі – вони суть минулого питання, ми вже з Павлом Івановичем його обговорили та все вирішили за взаємною згодою.

ГОГОЛЬ. Навіть не знаю, що й сказати…

СОБАКЕВИЧ. Все, що можна буде зробити – все зроблю. Нікого не ображу, можете на мене покластися. Цілком ...

ГОГОЛЬ. Ніяк не можу дати вам на цю тему жодної відповіді, Михайле Семеновичу. Бо не маю таких повноважень для призначень.

СОБАКЕВИЧ. Право, у вас душа, Миколо Васильовичу, все одно, що парена ріпа.

ГОГОЛЬ. Дуже шкодую.

СОБАКЕВИЧ. Я приходив до вас із відкритим серцем.

ГОГОЛЬ. Нічим не зможу бути корисним, на жаль.

СОБАКЕВИЧ (сердито). У такому разі не смію більше наполягати… (До зали, відійшовши на два кроки.) Хитрує автор. От шельма! Приховує щось. Відчуваю, пообіцяв ці посади комусь іншому. Треба б дізнатися у Павла Івановича, уточнити… (Виходить.)

ГОГОЛЬ (до зали). Приходив із відкритим серцем? З відкритою душею? Ото така душа! Дивне було відчуття під час цієї розмови – я відчував себе блюдом на обідньому столі у Собакевича, яке він збирається з'їсти. О, такий Собакевич і така його душа – ледве мене самого не проковтнув.