Сцена 3. Гоголь та Манілов.

 (Гоголь сидить на стільці та думає вголос).

ГОГОЛЬ. Іноді в мене з'являється відчуття авторського всесилля. Мені здається, що я все можу! Я можу змінювати долі людей. Ну, якщо не будь-яких людей, то хоч би своїх персонажів. Тоді я буваю окрилений та щасливий, мені хочеться літати. До мене на думку спадають важливі ідеї – про те, як покращити життя у суспільстві, як зробити всіх людей щасливими. І я хочу всім людям ці ідеї пояснити. Ось тільки напишу комедію – і всі відразу зміняться, стануть добрішими та чеснішими. Здається – черконеш пару життєрадісних рядків, і зацвітуть квіти, черконеш ще пару, і всі почнуть посміхатися.

Але, все ж таки, це скороминуща ілюзія. Мої герої часто живуть якимось своїм життям. Іноді вони мене ніби не помічають, а іноді навіть дратують і злять. Приходить розгубленість та розчарування. І в такі моменти хочеться закинути геть перо та чорнильницю, порвати папір.

(Входить Манілов і починає говорити здаля).

МАНІЛОВ. Перепрошую, любий Миколо Васильовичу, насилу вас відшукав. Дозвольте вам нагадати, я – Манілов.

ГОГОЛЬ. Так-так, вітаю вас, шановний. Я вас пам'ятаю. Я пам'ятаю всіх моїх персонажів.

МАНІЛОВ. Нарешті випадок мені приніс щастя говорити з вами та насолодитися приємною вашою розмовою.

ГОГОЛЬ. Прошу ласкаво. Проходьте.

МАНІЛОВ (підходить на крок ближче). Покірно дякую. Очевидно, ви розмірковували на самоті?

ГОГОЛЬ. Саме так, маєте рацію, мені схотілося зібратися з думками.

МАНІЛОВ. Це прекрасно. Кожне ваше слово таке важливе для всіх нас. Кожне! А тим більше ваші думки… Чи не заважатиму я вам? Чи не стану на заваді вашим міркуванням? У жодному разі не маю наміру порушити хід вашої авторської думки.

ГОГОЛЬ. Що ви, що ви… в жодному разі. Будьте такі добрі, проходьте ближче.

МАНІЛОВ (робить ще крок ближче). Зробіть милість, не турбуйтесь так про мене, я постою тут.

ГОГОЛЬ. Помилуйте, добродію, авжеж так незручно розмовляти.

МАНІЛОВ. Ні-ні, я тут постою… осторонь. Щоб не турбувати-с.

ГОГОЛЬ. Так-так. Робіть, як вам буде зручніше. Але підозрюю, що ви теж прийшли просити в мене якусь посаду. Чи не так?

МАНІЛОВ. Ах, ні, зовсім ні. І в думках такого не тримав. Жодних посад мені від вас, шановний Миколо Васильовичу, не потрібно.

ГОГОЛЬ. А що, хіба Чичиков вам від мого імені нічого не обіцяв?

МАНІЛОВ. Аж ніяк. Перепрошую, але такого не було. Павло Іванович – надзвичайно приємна, розумна і дуже начитана людина! Однак він мені про вас нічого не казав. Я прийшов поговорити з вами про високе, про те, що хвилює нас усіх… усіх жителів планети. Про чистоту природи та про долю нещасних тварин.

ГОГОЛЬ. Отакої! Цим предметом я ще не займався. Будьте ласкаві викласти суть вашого питання.

МАНІЛОВ. О, так… Чи знаєте ви, дорогий Миколо Васильовичу, скільки вуглекислого газу виділяють промислові підприємства? Ці великі некрасиві темні труби... А скільки інших різних шкідливих речовин? І все це викидається в атмосферу… і ми всі згодом цим дихаємо. Це жахливо, бо дуже шкідливо. А чи знаєте ви про озонові діри? Це такі величезні дірки у небі… їх навіть буває видно за хорошої погоди.

ГОГОЛЬ. Щодо цього маю дуже приблизне уявлення, вибачте мені великодушно. Навіть не замислювався особливо.

МАНІЛОВ. А в мене від свідомості тяжкого стану природи щогодини сльози на очах … І скільки ж маленьких бідних тваринок гине від голоду та холоду, від рук жахливих браконьєрів? Мені просто нестерпно про це думати. Навколо стільки жорстокосердя.

ГОГОЛЬ. Ну, так створіть якусь спілку захисту маленьких бідних тваринок або вступіть до неї, якщо така вже є. Адже це можливо. Чого ж ви від мене хочете?

МАНІЛОВ. Чого я хочу? У жодному разі не утруднюйтеся, будь ласка. А хочу я співчуття, милостивий пане Миколо Васильовичу, співчуття!

ГОГОЛЬ. Співчуття? Можливо і таке. Але, сподіваюсь, у вас є до мене якісь більш конкретні пропозиції?

МАНІЛОВ. Ви хочете говорити прямо так, одразу?

ГОГОЛЬ. Ну, звичайно. Навіщо ці довгі емоційні прелюдії?

МАНІЛОВ. Підозрюю у вас деяку байдужість, любий авторе. Як же ви так можете? Чи ви не любите тварин? Адже черствість душевна не прикрашає високоморальну людину.

ГОГОЛЬ. Аж ніяк це не про мене, тварин я люблю. Але робити що ви пропонуєте?

МАНІЛОВ. Що робити? Я думаю, що спочатку потрібно зібрати всіх високоморальних людей планети та обговорити, в якому жалюгідному стані знаходиться природа.

ГОГОЛЬ. Та де ж ви зможете зібрати всіх жителів планети? Адже це неможливо.

МАНІЛОВ. Ну… у якійсь великій країні… у великому місті… хоч я так не люблю великих міст.

ГОГОЛЬ. Не любите великі міста? Як же тоді?

МАНІЛОВ. Ну, хоч би розіслати їм усім листи з запитаннями. Нехай дадуть відповіді.

ГОГОЛЬ. Нереальні фантазії.

МАНІЛОВ. Ось коли ми дізнаємося про думки й почуття всіх високоморальних жителів… тоді можна буде…

ГОГОЛЬ. Що можна буде, дозвольте уточнити?

МАНІЛОВ. Ну, там буде видно.

ГОГОЛЬ. Якось все це у вас невизначено. А чи можете ви все ж таки запропонувати щось конкретне?

МАНІЛОВ. О, так. Я хотів би запропонувати свій проєкт, щоб скасували всякі великі міста, щоб люди жили в селах, на лоні природи, щасливо. Щоб кожен міг жити в тиші, на самоті, насолоджуватися видовищем природи та читати свої улюблені книги.

ГОГОЛЬ. Я думаю, вам варто розпочати цей проєкт індивідуально та самостійно. А там за вами й інші підтягнуться. Такі люди існують, я чув.

МАНІЛОВ. Так, я також чув.

ГОГОЛЬ. А навіщо вам, дозвольте дізнатися, читати книги на природі? Адже у вас вдома є чудовий диван та інші меблі.