День ...

Він ненавидів кожного, хто хоч раз зустрічався йому на шляху. Мерзенного хлопчака, що ніяк не міг вгамуватися. Лайливих сусідів, що виставляли особисте життя на загальний огляд. Скупих вусатих селюків, які не розуміли елементарних речей і тупих жінок, які не знають, чого хочуть від життя.

Філіп відчував, як з кожним прожитим днем ​​в ньому гине все те добре й чисте, що колись було, залишаючи по собі лише всепоглинальну злобу й ненависть. Більш того, прокидаючись щоранку він помічав, як старіють його руки й ноги, а шкіра стає все тоншою. Ніби замість неї тіло було вкрите найтоншим пергаментом. Чоловік навіть відчував, як на дотик змінюється його обличчя - ніс загострюється, а очі впадаю глибше в череп.

Але дзеркало показувало все того ж молодого і щасливого Філіпа дю Солея, що і багато років тому. І ніхто зі знайомих не помічав змін, що відбувалися з ним. Тільки дивувалися, дурні, що сьогодні він не в настрої. Наївні, вони намагалися підбадьорити його, або ж грубили у відповідь, не розуміючи, що живуть в придуманому ним світі. І є лише одне бажання - те, яке загадає він.

Моральна планка впала так низько, що він перестав відчувати муки совісті. Вона міцно спала навіть в ту мить, коли він спускав зі сходів настирного сусіда або ж викидав саму Марі з її квартири, а речі Жюля заштовхували йому в горлянку. Мовчала совість і коли виливав вміст нічного горщика на газетяра. Але найжахливіше було те, що його ненависть поширилася й на Луїзу. Він відчував, що якби не її необережні слова, його життя було б іншим. Яким завгодно, але іншим. Вона була винна у всьому те, що трапилося і повинна була бути покарана за це. На щастя, у нього було достатньо часу для того, щоб придумати їй гідну кару за цей вчинок.

Кожен день він повільно божеволів від гостроти його почуттів. Філіп жадав доторкнутися до Луїзи, обхопити її тендітні руки своїми долонями, притиснутися до шовковистої шкіри губами й вдихнути улюблений запах лаванди й лимонника. Він раз по раз з обожнюванням дивився на наречену, знаючи, що її відповідь ніколи не зміниться. Навіть розуміючи, що ще вранці, в поїзді, задовго до їхньої зустрічі, рішення було прийняте, він продовжував любити її. Свою милу, добру і ніжну Луїзу. Але так само як з кожним днем ​​міцніла його прихильність, так само охоче в ньому росла й ненависть до неї. І дю Солей нічого не міг з цим вдіяти - готовий був цілувати її, міцно стискаючи при цьому горло коханої.

Він помирав кожного вечора, засинаючи на межі життя й смерті, але щоранку знову прокидався, знаючи, що більше ніколи не буде щасливий. Але ж всьому виною був всього один день...