22

Скрипнули двері. Хтось зайшов. Звуки вже доходили до її підсвідомості, та вона все ще не могла збагнути, де перебуває. Персона підійшла ближче. У повітрі відчувався різкий запах, і здавалося, що це ніщо інше, як…

Вона різко підвелась. Нашатир. Її легені намагалися захопити якомога більше свіжого повітря.

— Ось так би й одразу, а то не могли тебе два дні до тями привести. Спала, як убита, — почувся незнайомий жіночий голос. Вона щось переставляла на тумбочці збоку.

Нарешті Аліса змогла роздивитися приміщення. Різке світло сліпило очі, але вона вже зрозуміла, що перебуває в лікарняній палаті. Серце все ще билося в шаленому ритмі.

— Що сталося? — запитала вона медсестру, яка додавала ліки у крапельницю. Лише тепер дівчина помітила, що їй її підключили.

— Вам обов’язково все розкажуть пізніше, а зараз відпочивайте. Вам потрібні сили, — промовила медсестра, зібрала скляні баночки й вийшла з палати.

Алісу й справді знову тягнуло в сон.

«Два дні? Що?» — озвалося в голові. Події поступово ставали на свої місця. Невдовзі дівчину охопила паніка: «Де Кирило? Ми ж обоє там були». Вона почала озиратися, проте всі три ліжка поруч були порожні. За вікном панувала темна ніч.

«З ним же все добре!?»

— Звісно, добре, — хтось відповів уголос.

Аліса так задумалася, що не помітила, що у палаті був ще хтось. Вона повернула голову й побачила темноволосу дівчину з дещо нахабним виразом обличчя. Вона пройшлася кілька кроків уперед і зупинилась перед ліжком, уважно роздивляючись Алісу, тримаючи шкіряну сумку в обох руках.

Ласункова не менш уважно дивилася на неї. Здавалось, це теж була чаклунка, адже прочитала її думки, і це «пацієнтці» зовсім не сподобалося. Волосся Аліси пасмами спадало на плечі, та й вигляд у неї був відверто не найкращий, через що дівчина зніяковіла.

— Що? — розгублено запитала Аліса.

— Дозволь познайомитись, — протягнула незнайомка, все ще уважно вивчаючи її. Невдовзі її погляд впав на зап’ястя Ласункової.

На мить Аліса злякалася, що вона побачила годинник.

— Хто ти взагалі така? — Аліса сховала зап’ястя під ковдру.

Чорноволоса лише усміхнулась.

— Доцільніше було б спочатку представитись, — її голос став грубішим, — і пояснити, чому ти крутишся біля Кирила?

Аліса здивувалась.

— Що? Я кручусь? — обурилася вона. — Не розумію, чому взагалі маю щось тобі пояснювати. Ти хто така?

На обличчі незнайомки з’явилася самовдоволена усмішка.

— Мене звати Криста, і я його дівчина. Майже наречена.

Аліса застигла з розгубленістю на обличчі.

— У нас незабаром має бути весілля, — продовжила та, підвищивши тон. — І якщо ти не перестанеш крутитися біля нього, то, повір, я подбаю, щоб тобі не було місця в Карпатах навіть найменшою покоївкою.

— Кирило не казав, що в нього є дівчина, — у Аліси не вкладалося в голові, що Кирило — такий самий, як і всі чоловіки. Як і Грегор.

— Ха-ха, — тонко розсміялася Криста. — Ти в нього не перша й не остання. Він багатьом крутить голову, але ввечері все одно приходить до мене.

Вона закотила очі.

— Тож не лізь до нього. Він занадто часто крутився біля тебе.

— У нас із ним нічого не було, — тихо промовила Аліса, прикусивши губу. — І не буде.

— Дуже на це сподіваюся, — холодно відповіла Криста й повернулася до виходу. — До речі, не думай переходити мені дорогу. Я не подивлюся, що ти ще юна.

Після цих слів Криста зникла за дверима.

Всередині в Аліси все кипіло: «Як він міг так вчинити? Я що, іграшка? І що це тоді було в лісі? Йому бракувало жіночої уваги, бо нареченої поруч не було?»

Пам’ять повернула їй знайомі картини: її вітальня, статуетка слоника, скляний стіл посеред кімнати — і Кирило, який так лагідно обіцяв завжди бути поруч. Далі — ліс, відкинутий хмиз, його руки на її талії. Після поцілунку він легко допоміг зібрати дрова, розпалив багаття. Вони сиділи поруч під теплою ковдрою, говорили. Її голова лежала на його плечі. Обличчя Кирила вона не бачила, але знала: він був щасливий.

Якби Криста залізла в її думки зараз, то, мабуть, від Аліси лишився б попіл.

Відключивши крапельницю, вона зібралася з силами, і вже за мить ступила на підлогу у власній вітальні. Статуетка слоника все ще стояла на скляному столі.

Трохи перепочивши, дівчина привела себе до ладу — прийняла душ, поїла, переодяглася й вирішила лягти спати, адже сон усе тягнув її до себе. Проте, прямувавши до спальні, Аліса помітила щось на столі. Вона підійшла ближче — це був лист. Абсолютно білий, без адреси відправника чи адреси готелю.

Дуже обережно, щоб не порвати, вона відкрила його:

«Доброго здоров’я вам, Ласункова Алісо Василівно!

Ви були помічені на шабаші як чарівниця з гарними манерами та здібностями. Наша школа Рожденного Вогню ласкаво запрошує вас на безоплатне навчання. Проживання та все необхідне буде забезпечено школою. Будемо раді бачити вас якнайшвидше.