21

Втома, зневоднення й голод мучили обох, але вони продовжували йти. Уже три дні маги блукали темним лісом, намагаючись увійти в магічне поле. Постійні перевірки на наявність магії виснажували їх ще більше. Здавалося, що цьому лісу немає кінця. Їхні ноги ледь пересувалися крізь густу траву.

Дівчина йшла боса. Їй було абсолютно байдуже до власних ступнів — вона не відчувала болю, ступаючи на гостре каміння чи колючі гілки. Усе, чого хотілося, — їсти, пити, а ще більше спати. Кирило був не в кращому стані. Він намагався не показувати цього перед дівчиною, але й його сили були майже на нулі. Він ледь тримався на ногах, і єдине, що підтримувало його, — важкий, виснажений подих супутниці позаду. Він відчував відповідальність, бо сам затягнув їх сюди в пориві злості. Тому йшов через силу, бо що могла б зробити мала й беззахисна дівчина сама в лісі? Пропасти — не інакше.

Незабаром дівчина почула шум. Гуркіт. Здавалося, це був мотор машини. Аліса зупинилася й стала прислухатись, звідки йшов звук.

— Що таке? Ходімо! — промовив Кирило, ледь рухаючи губами. Він навіть не обернувся до неї. Його вигляд був жахливий: блідий, брудний, він стояв між двома тополями, які, здавалося, перегукувалися між собою гіллям. Але це був лише вітер.

Аліса приклала палець до губ і застигла:

— Тихо… Хіба ти нічого не чуєш?

З кущів знову почувся глухий шум.

— Мотор… — прошепотіла вона. — Машина.

І, не вагаючись, кинулась у бік джерела звуку.

— Стій! — закричав Кирило. Він і сам не розумів, звідки взялося стільки сили. Серце шалено забилося. — Куди ти несешся, нерозумна?!

Його крик уже губився серед хащів. Аліса давно зникла в зеленому мороці. Не встигнувши як слід розізлитися на дівочий запал, він змушений був пробиратися слідом, розсуваючи гілля. На диво, дорогою йому не трапилося жодної павутини з чорними мешканцями — здавалося, Аліса позбирала їх усі своєю головою.

За мить він уже стояв позаду неї й бачив лише світлу маківку Аліси. Вона відійшла трохи вбік.

Перед ними розкинулася галявина, повністю оточена деревами. Трохи далі пролягала широка стежка. Саме нею, мабуть, і приїхав автомобіль, що тепер стояв посеред галявини. Аліса не встигла роздивитися нічого більше — її ноги підкосились. Вона впала навколішки, а потім усвідомлення згасло. Обморок.

Кирило відразу кинувся до неї, але й його сили були на межі. У голові запаморочилося. Перед очима миготіли тіні. Він бачив лише, як двоє людей поспіхом біжать до них, вигукуючи:

— Люди, що з вами?!
— Принеси води!
— Швидше заводь мотор!

На цьому звук урвався. Тіло відмовилося рухатись, і Кирило впав на землю неподалік Аліси.