19

Ранкове сонце легко залоскотало сонне обличчя, від чого дівча розплющило очі. Хотілося б ще спати, та все-таки сонце надокучливо намагалося її збудити. Було тихо. Лісова тиша водночас заспокоювала і тривожила. Десь високо заспівав жайворонок. Ще трохи поніжившись у теплій ковдрі, Аліса остаточно прокинулася. Усередині палатки повз маленький жучок. Вона глянула на свій таємний годинник — він на місці. Не хотілося підводитись, та незабаром думки почали заповнювати голову і Аліса підвелася. Двері палатки були замкнені. Все-таки серпневі ночі давалися взнаки — тепло навіть у сирий ранок. Трохи подумавши, дівчина вилізла з палатки. Густий туман оповив її силует. Зелене плаття і розпатлане волосся по-своєму красиво виглядали.

Незабаром дівча помітило, що вогонь давно погас, а біля холодного багаття сидів Кирило, який спав, зігнувши голову до колін.

«І чому він не пішов спати в палатку? Він же, напевно, змерз. Хоча… стоп, чому я про нього турбуюся? Не варто забувати, що він мені збрехав!» — промайнуло в голові. Аліса відвернулася і почула шум. Здавалося, недалеко була річка.

Трохи потупцявши на місці, Ласункова попрямувала до струмка. Не хотілося бути поруч, коли той прокинеться. До річки довелося пробиратися вузькою стежкою, якою давно ніхто не ходив. І все ж, подолавши нелегкий шлях, Аліса дісталася до невеликих скель, з яких сильним струменем спадала джерельна вода. Можна було розгледіти кожен камінець. Навколо — лише ліс, і не було чути жодної живої істоти. Здавалося, тут вони не водилися.

Сонячна погода та вода спокусили дівчину скупатись. Роздягнувшись до нижньої білизни, вона легко занурилась у воду — трохи холодну. Дивно, але риби тут не було. Це насторожило. Аліса зайшла глибше. Метр, вже до грудей. Дівчина зупинилася. Їй було тривожно. Годинник на лівій руці тягнув униз. За мить у воді почала утворюватися воронка — зовсім нелогічно, бо течія була спокійною. Не розуміючи, що відбувається, вона спробувала повернутися до берега, та водоверть була настільки сильною, що практично засмоктала її під воду. Дівчина борсалась, але марно. Вода закручувалась швидко, затягуючи на дно. Вона розуміла, що самій не вибратись, та все одно боролася. Через кілька хвилин Аліса помітила збоку прут. Руки, долаючи опір води, потяглися до нього. Повітря майже не лишалося. Нарешті пальці вхопилися за останню надію. В вухах шуміло. За секунду її разом із гіллям викинуло на мілководдя, а потім і на берег. Останнє, що вона почула, — важке дихання когось поруч. В очах потемніло, вона втрачала свідомість.

— Ей, Алісо, відкрий очі, — хтось легко бив її по щоці.

Було чути лише цей голос. Навіть птахи змовкли.

Перевернувшись на бік, вона розплющила очі. Перед нею стояв Кирило.

— Що трапилось? — запитала дівчина, відкашлявши воду.

— Це я тебе хотів запитати, — відкинув він. — Чому ти полізла у водоверть?

— Я не лізла! Зайшла у спокійну воду, а тут раптом… — Аліса різко торкнулася свого годинника — перевірити, чи він на місці. Хлопець це помітив.

— Що? Поранилася? — запитав Кирило, міцно схопивши її за ліве зап’ястя. Дівчина відразу смикнула руку.

— Ні, я просто… — розгубилася, — просто розминаюсь, щоб тебе вдарити.

— Ну, це вже не чесно. Я тебе тут рятую, а ти хочеш мене бити?

— Так. За те, що збрехав, — Аліса підвелася. — Невже думав, що я так легко пробачу?

— Мене тішить саме слово «пробачу». Це вже прогрес, — усміхнувся він.

— Послухай, — вона наставила йому під ніс пальця, — ти не отримаєш того, що шукаєш. Як тільки ми виберемось, я попереджу батька про годинник.

Усмішка зникла.

— Адже ти не можеш просто так його взяти, правда? — хитро всміхнулась Аліса. — Щось тебе стримує. Зажди… чи не за власним бажанням він має його віддати?

Хлопець зблід.

— Послухай, я все розкажу, — почав Кирило, — дорогою. Одягайся, бо збоку виглядає так, ніби ти мене зваблюєш.

Він кокетливо посміхнувся й подав їй плаття, отримавши у відповідь незадоволений погляд.