15

На годиннику була 23:25, коли на телефон Аліси прийшло SMS від подруги зі Швеції. Фото. На ньому — її близька подруга Ліана та він, зрадливий швед Грегор, який палко обіймає чорноволосу красуню. За секунду прийшло ще одне повідомлення: «Пробач. Але ти завжди була зайвою».

Від несподіванки в Аліси підкосилися ноги, і вона, у тонкій сукні та на підборах, просто впала на диван. По щоці скотилася перша сльоза.
«Ну й нехай! Щастя їм!» — луною віддавалося в голові, але вигляд у неї був зовсім кепський. З її зелених очей невпинно текли сльози, які дівчина намагалася приховати долонями.

«Хоча… усе до того й ішло. Він приділяв мені занадто мало уваги. Я мала б помітити це раніше», — думки крутилися без упину.
Аліса раптом зрозуміла, що їй немає до кого повертатися у Швецію. Її єдиний прихисток — тут, хоча й батько не надто цікавився донькою: у нього були власні тривоги, проблеми, інша сім’я. А сама Аліса тут тимчасово — поки він «вирішить свої трабли».

Дівчина була пригнічена. Час минав, як і сльози, що стікали з її зелених очей.

— Е-е-е-й, агов! Хто дозволяв тобі плакати? — почувся знайомий голос із кухні.

Аліса не підвела голови. Вона знала, хто це. Їй не хотілося показувати набряклі червоні очі.

— Не вартий той твій… Григоріан чи як там його… твоїх сліз.

Кирило сів поруч на диван і легенько, трохи невпевнено, обійняв її за плечі. Краєм ока дівчина помітила, що хлопець теж дотримався дрес-коду: чорний смокінг пасував йому неймовірно.

— Чому ти знову лізеш у мої думки? — буркнула вона.

— Як я можу пройти повз дівчину, яка плаче, й не поритися в її голові? — його вуста скривила хитра усмішка.

— Не смій лізти в мої думки. І взагалі… що ти знаєш про нього, щоб говорити, що він не вартий моїх сліз?

— Знаю точно, що хороші хлопці так не чинять.

Вона промовчала.

— Навіть такий прекрасний чоловік, як я, — продовжив Кирило, — не вартий жіночих сліз. Особливо твоїх.

— Я думала, що можу йому довіряти… Я не піду сьогодні на шабаш, — сказала Аліса й підвелася. — Можеш бути вільний.

— Е-е-е-е, ні. Ти сьогодні там будеш, і ніяких «але», — заявив Кирило.

Він миттєво опинився біля дверей саме тоді, коли Аліса вже взялася за ручку. Вони ледь торкнулися носами, і на його щоках на мить з’явився рум’янець.

— Хто ти такий, щоб мені вказувати? Прийшов звідкілясь, а я маю тебе слухати? Відступи. І в моєму готелі більше не з’являйся, — різко сказала вона й відійшла.

Кирило мовчав кілька секунд, а потім схопив її за руку й повів назад до дивана.

— Хочеш відповідей? Добре. Сідай і слухай, — його голос став жорстким. — Магія — це не місце, де всі сміються, печуть кекси та співають пісеньки. Це величезна система сил, де подекуди вбивство — норма. За допомогою магії не лише шиють одяг чи надувають повітряні бульбашки, а й убивають, катують і знищують слабких.
Сьогодні на шабаші ти побачиш лише світлу, чарівну сторону магії. Але я не хочу, щоб ти коли-небудь побачила темну.

Він нахилився ближче, і його голос пом’якшав:

— Я даю тобі шанс стати нормальною людиною. Якщо не хочеш бути мольфаркою, якщо хочеш звичайного життя, сім’ї, дітей — скажи мені зараз, і я піду. Ти більше ніколи не почуєш про мене.
Але якщо відчуваєш, що твоє серце лежить до магії, що ти сильна й здатна витримати найскладніше, — дай мені свою руку. Я обіцяю, що не дам тобі пропасти до кінця своїх днів.

Його обличчя залишалось непорушним.

— Навіщо все так ускладнювати? Чому ти питаєш це зараз, а не тоді, коли вчив мене телепортації?

— Ти вже відчула смак чаклування. Зараз ти можеш вибрати свідомо. Після шабашу дороги назад не буде.

Повисла тиша.

— Якщо вибереш забути про магію, мені доведеться підчистити твою пам’ять. Я зварю шоколаду й чекатиму твого рішення, — сказав Кирило і попрямував до кухні. — До шабашу лишилось десять хвилин. Поспіши.

Він зник за стіною. Час від часу чутно було лише гуркіт.
Аліса розуміла, що вже ступила на шлях магії, і ніхто не дозволить їй просто так з нього зійти. Але тепер вона закралась у сумніви. Після того, як хлопець розповів про інший бік «прекрасного» світу, вона вже не була певна, що мріяла саме про таке життя.

Ще два тижні тому вона прагнула закінчити школу, стати хорошим хірургом, знайти кохання, сидіти вечорами на літній терасі й ділитися днями…
А тепер що? До її вікна час від часу прилітає маг, про якого вона майже нічого не знає, який знає її родовід краще за неї саму, навчив переміщатися за тисячу кілометрів і варить ідеальний шоколад. Це й є інший бік життя?

Минуло хвилин п’ять. Тиша з кухні підказала, що хлопець уже закінчив і чекає.

Вагання залишилися, але вона пішла до кухні. Кирило сидів біля стійки, уважно вдивляючись у горнятко й проводячи пальцем по краю. Побачивши Алісу, він підвів очі. Дівчина сіла навпроти, опустивши голову.
Тиша стала напруженою, тільки годинник тихо відмірював час, нагадуючи, що їх чекають.

Ще деякий час вони мовчки пили шоколад.

— Ну що? — нарешті наважився запитати Кирило.

Аліса важко зітхнула, зібралася з думками… і нарешті промовила:

— Вибач, але… я повинна тобі ще хоч трохи набриднути.

Вона міцно взяла його за руку.

— Йдемо на шабаш.

Після цих слів Аліса рвучко підхопилася і потягла хлопця за собою.

— Е-е-е, може не так швидко? — засміявся він. — Ти так і підеш?

Аліса зупинилась.

— А що не так?

Та, глянувши у дзеркало у коридорі, різко побігла до ванної.

— Ох, чорт, весь макіяж зіпсувала! — вигукнула вона з-за дверей.

Кирило лише хмикнув і закотив очі, а щаслива усмішка ще довго сяяла на його обличчі.