13

Минуло три дні відтоді, як Аліса востаннє бачила Кирила. Після їхнього останнього прощання дівчина заварила чашку гарячого шоколаду й вирішила знову подзвонити до Грегора. Цього разу він підняв слухавку, але лише коротко відповів, що зайнятий, і скинув. Коли вона подзвонила мамі, почула майже те саме й від неї. Повністю розчарувавшись у родичах, Аліса машинально потяглася до задньої кишені джинсів, щоб ще раз поглянути на записник — раптом там і справді були якісь смішні написи чи малюнки, а вона не помітила їх. Та її чекала велика несподіванка: на обкладинці великими літерами красувався напис «Щоденник».

Вона протерла очі долонею й перевірила, чи не з’явилися всередині дивні історії з життя її тітки. Руки ковзали старими сторінками й зупинилися на одній — там чорним чорнилом були виписані написи та геометричні фігури. Аліса всілася на диван і вирішила перевірити, чий це взагалі щоденник, але перша та остання сторінки були вирвані. Незабаром дівчина зрозуміла, що на сторінках розміщені закляття.

Вона спробувала виконати найпростіше — заклинання переміщення предметів. Після кількох хвилин тренувань ваза з чайного столика вже почала рухатися в її бік. Повністю упевнившись, що закляття працюють, Аліса заходилася їх вивчати. Три дні вона намагалася опанувати друге в списку — закляття перетворення. Але навіть на просту мишу вона обернутися не могла. Старання забирали багато сил, тож щовечора дівчина засинала одразу, щойно опинялася в ліжку. Здавалося, вона робить щось не так.

Годинник показував 23:15. Аліса все ще намагалася перетворитися хоча б на якусь маленьку тваринку. На її ліжку лежав «Щоденник», відкритий на тій самій другій сторінці, що й три дні тому. Дівчина сиділа перед ним, підігнувши одну ногу під себе. Її обличчя було серйозним і трохи роздратованим, а руки — витягнуті вперед.

Раптом у двері настирливо подзвонили. Вона пішла відчиняти й побачила Кирила, який стояв з букетом ромашок.

— Привіт, леді, — сказав він, переступаючи поріг, — букетик у знак вибачення за мою відсутність.

У руки Аліси лягли білосніжні квіти, що приємно пахли.

— Чому ти тут так пізно? — запитала вона, проводжаючи хлопця поглядом до кімнати.

— Побачив світло у твоєму вікні й подумав, що ти ще не спиш. Чим займаєшся в таку пору?

Кирило пройшов на кухню й узявся готувати чай.

Аліса вирішила показати йому «Щоденник», сподіваючись, що він зможе допомогти із закляттям. Вона схопила записник і розгорнула його — але жодних заклять там уже не було. Дівчина швидко перегорнула всі сторінки й помітила, що зник і напис «Щоденник». У нерозумінні вона повернулася на кухню та кинула записник на барну стійку. Чай був готовий, і повітря наповнив аромат м’яти та бергамоту.

— Ну так, чим ти займалася? — продовжив Кирило, коли вони сіли пити чай.

— Нічим… слухай, а можеш показати мені, як перетворюватися на… мишу?

Хлопець здивовано звів брови.

— Навіщо тобі це?

— Я просто… хочу більше дізнатися про магію.

Вона уважно дивилася на нього.

— Ти не настільки сильна для таких чарів.

— Ти ж казав, що сила живе в мені.

— Без вогню вона не проявиться. Вона замкнена в тобі й не може вийти. Шабаші створені для підживлення чаклунів — там вони отримують енергію для магічних заклять.

— А коли ми туди підемо?

— Я якраз для цього й прийшов — повідомити, — Кирило зробив ковток чаю. — Він уже завтра.

— Що? Завтра? Чому ти не попередив раніше?

— І, — продовжив він, — тобі потрібно підібрати вбрання.

— Ну, у мене є кілька нарядів, можна…

— Ні, вони всі не підходять, — задумливо промовив Кирило, уважно дивлячись на неї.

— Що? — не зрозуміла Аліса. — Як ти… ану вийди з моєї голови!

Дівчина насупила свій маленький носик; брови злетіли догори.

— Я вже підібрав тобі вбрання.

Наступної миті в повітрі з’явилося вишукане зелене плаття із закритим декольте й відкритою спиною. Рукави сягали трохи нижче ліктя, а саме плаття було довгим, зі значним розрізом уперед для ноги. Візерунки з бісеру тягнулися по всій його довжині, переплітаючись між собою, мов павутина, створюючи ніжний і загадковий образ. Поряд висіли тоненькі золоті босоніжки на невисоких підборах.

— Це твій образ на завтрашній шабаш, — після короткої паузи промовив він і змахнув рукою. Плаття та босоніжки перемістилися на спинку дивана в сусідній кімнаті.

Аліса була у захваті настільки, що відклала обурення з приводу того, що хлопець лізе в її думки, «на потім».

— Я думала, туди… голими ходять, — вона трохи знітилася.

Кирило вибухнув сміхом.

— Що? Звідки ти це взяла?

— Ну, у книгах часто пишуть, що…

— Можеш іти голою, якщо дуже хочеш, — підморгнув він.

Аліса скривилася.

— Добре, не ображайся, — він допив чай. — Мені пора. Уже пізно.

Кирило підвівся й пішов до коридору.

— Завтра о 23:45 я прийду. Будь готова до цього часу.

З цими словами хлопець вийшов за двері й зник у просторі. Алісі стало цікаво, куди саме, але визначити це вона не могла. Вона повернулася до кухні й узялася мити посуд — це завжди її заспокоювало.