12

Десь по той бік гір

У кам’яній залі було тихо. Лише ледь поцокували тоненькі каблуки стрункої пані, що намотувала кола по мармуровій плитці підлоги. Вона явно не дотримувалася строгого стилю, адже виріз на її платті був занадто відвертим, та й з вигляду було видно, що пані цікавиться темною магією.

По всій залі простягався довгий переговорний стіл, виполіруваний до блиску. Здавалося, що за ним ніколи не вели жодних переговорів. За столом сидів чоловік років тридцяти п’яти. Чорняве волосся спадало на його плечі, додаючи віку, а строгий чорний одяг гармоніював із похмурим стилем зали. Десь високо в замку злетіли кажани.

— І так, чому ти прийшла сюди і досі нічого не розповідаєш? — запитав чоловік.

— Ти хочеш знати, що я принесла тобі нового зі світу? — кокетливо підморгнула вона.

— Жуано, — його очі стали янтарними, — ти ж знаєш, що я не виходжу у світ уже близько століття. І вийду лише тоді, коли настане час. Сподіваюся, ти дізналась, коли саме.

Він постукав пальцями по скляній поверхні столу.

Жінка сіла на стіл поряд із ним і закинула ногу на ногу. Плаття трохи зсунулося, і виглядала вона доволі спокусливо.

— Знаю. Але… не просто так я маю тобі це розповісти, — вона підняла брови й трохи примружила очі. — Маркусе, тобі потрібен наступник.

Він схилив голову набік і подивився на неї.

— Ти збираєшся мене шантажувати?

— Звісно, ні. Проте… ти такий могутній, і… у тебе багато ворогів. Невже це не вагома причина?

Маркус гучно гримнув по столу так, що по склу пішла тріщина, й різко підвівся.

— Чи не про свого сина ти натякаєш? — він підійшов до неї впритул, так, що вона відчувала його гаряче роздратоване дихання. Він підняв її голову рукою, змушуючи зустрітися поглядами.

— Чим він тобі поганий? — жінка глибоко вдихнула; у думках лиш відчувала його присутність так близько…

— Спочатку розкажи, коли настане час, — він легко відпустив її голову й відійшов до вікна.

Жуана зіскочила зі столу й поправила рукав плаття, що встиг сповзти з плеча.

— Він уже зовсім близько, — почала вона. — Але ми не готові. Якщо Веди знайдуть годинник першими, то не бачити нам цих земель, як своїх вух.

— Годинник?

— Так. Годинник Світла. У цей день опівночі на кілька секунд одночасно зникають магічне та магнітне поле. Таке явище трапляється раз на десять років, але цього разу час особливо влучний: обидва поля зникнуть одночасно на цілих десять хвилин. Такого не було вже чотириста років. Коли місяць подивиться на годинник своїм «місячним оком» без будь-яких перешкод, з’явиться портал.

— Де нам знайти годинник?

— Я знаю, де він… — відповіла вона. — Я зможу його дістати. Але навіщо тобі ці землі, Маркусе? Ти володієш цілим царством.

— Нас, темних, уже давно мають за ніщо. Так, у нас із Ведами підписаний договір, проте темним магам цього замало. Ми повинні чарувати вільно й без страху перед людьми. Отож, моя дорогенька, ти дістанеш мені цей годинник, інакше…

Він знову підійшов до неї впритул. Їхнє дихання вирівнялося, і незабаром вони злилися в пристрасному поцілунку, що збив слова з його уст.