11

Їй здавалося, що вона несеться чорним коридором зі швидкістю світла. Навколо — абсолютна порожнеча. Лише рука хлопця, міцно стиснута в її долоні. Самого ж Кирила у цій безодні видно не було. З часом у темряві почали з’являтись цифри, фігури, безкінечні прямі. Вона намагалася кричати, та жодного звуку не вирвалось назовні.

Удалині блимнуло світло. Крихітна цяточка, мов монетка, швидко збільшувалась — уже з буханку круглого хліба, а за мить стала шириною у кілька метрів. Аліса відчула, як тіло огортає тепло: під ногами з’явилась земля. До слуху долинули звуки пташок, гудіння старого трактора, гавкіт собаки, плескіт річки. Силуети навколо ставали чіткішими. Чорні плями та лінії вже не стрибали перед очима. Вона стояла посеред села, а поруч — Кирило, цілком спокійний, навіть зацікавлений, ніби перевіряв, чи туди саме потрапили.

— Ти що, з глузду з’їхав? Це і є твій метод переміщення?— скрикнула дівчина, різко відсмикнувши руку.— Мене зараз знудить.

Їй справді було недобре. Сприймати реальність ставало дедалі важче.

— Так буває після першого переміщення. Потім звикнеш, — сказав Кирило.

Аліса глянула вниз і побачила свої босі ноги.

— Я без взуття! І як мені тепер ходити?

— Ти чаклунка. Тобі потрібен зв’язок з природою. Босоніж відчуватимеш її сильніше.

— Я не чаклунка.

Він лише зітхнув.

— То що, мені тепер усе життя босоніж ходити? — обурилась вона.

— Ні. Але хоча б не обурюйся через такий дріб’язок, — він розвернувся й пішов уперед, вдивляючись у ліс.

— Стій! Ти збираєшся залишити мене тут? — вигукнула дівчина.

— Ох, вибач. Забув, що в тебе “немає ніг”.

За секунду він уже був поруч і легко підняв її на руки. Йшов повільно, ступаючи широко, а на обличчі у нього з’явилась глузлива усмішка.

— Ти знущаєшся? Постав мене й скажи де ми!

— Як хочеш.

Він обережно опустив її на землю й рушив далі. Вони йшли полями, попереду піднімався ліс — з його пахощами хвої та співом птахів.

— Ми в одному із сіл в горах. — почав пояснювати Кирило, пробираючись крізь чагарі.

— Ми ж були у Львові! Маги справді можуть так далеко переміщуватись?

— Так. Але цього разу перемістив нас я. Ти поки що не вмієш.

— Якщо я “чаклунка”, то як навчитися робити це самій?

— Треба повірити, що можеш, — він раптово зупинився, і вона вдарилася носом у його спину. Хлопець пахнув чимось теплим і надзвичайно приємним. — Спробуй переміститись на пару метрів убік. Просто уяви точку й промов у думках напрям.

Аліса зробила вдих, заплющила очі… і в ту ж мить вони обоє гепнулися на землю.

— Ну, точність — це не твоє, — сказав Кирило. — Скільки кроків ти загадала?

— Два відносно дерева. Але там стояв ти.

— От бачиш. Потрібно тренуватись.

Вони рушили далі. Комахи не чіплялися до її босих ніг — ніби впізнавали в ній щось своє. Зрештою вони вийшли до болота. За кількома березами стояла стара хижа.

— Це Гвоздьове болото, — сказав Кирик. — Колись тут втопили польського пана. Якщо йти на захід — буде село. Але ми йдемо сюди.

Хлопець звернув в інший бік від села на дорогу, яка вела до старого будинку.

— Навіщо? Це якась пастка? — спитала дівчина, кульгаючи. Ноги в неї були в ранах.

— Ти легше вичерпуватимеш магічну енергію тут. А ще, — він спинився біля дверей. — Тобі варто тут побувати, бо ти походиш від чаклунки, яка жила у цьому будинку. 

На мить він ніби вагався, чи варто продовжувати.

— Ти знаєш мій родовід краще за мене? — здивувалась Аліса.

— Я вивчив його перед тим, як прийти до тебе вперше, — хмикнув він. — Думав, ти будеш більш жіночною… а ти он, дивись, — показав на її ноги, — ходити нормально не вмієш.

Двері розчахнулись із пронизливим скрипом. Усередині все було покрите пилом, мохом і павутинням. Повітря ніби тиснуло на тіло, а скрип луною бив у голову. Навіть пташиний спів зовні стих.

— Ходімо, — сказав Кирило, хоча голос трохи тремтів.

Усередині їх зустріла армія величезних павуків. Кирило знищував павутину жестами, перетворюючи її на попіл. Коли все було розчищено, він запалив лампу й одразу взявся до пошуку:

— Тут має бути… книга. Історія магії. Мій родич колись позичив її Олесі.

Аліса стояла біля старого столу й слухала його перебивчасті пояснення.

— То Олеса моя родичка? — уточнила вона.

— Далека. У батьковому коліні. Хороша цілителька світлого клану. Її сила жива в її роді.

— Стривай, маги діляться на якісь клани? 

— Авжеж. Є три клани: світлі, темні та посередні. Кожен молодий маг сам вирішує свій шлях… хоча здебільшого він спадковий. Ти ще не можеш розкрити повну силу. Поки що — лише прості закляття. Але щоб навчатися, треба потрапити на шабаш, де тебе внесуть у магічний реєстр.